Крушеніцька О.А. МІФОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ В ТВОРЧОСТІ ДЖ.Р.Р.ТОЛКІЄНА
Крушеніцька Олександра Андріївна
НПУ ім.Драгоманова, 4 курс, Київ
amyr1993@ukr.net
Старший викладач кафедри Культурології
Русаков Сергій Сергійович
Фентезі як жанр фантастичної літератури почав набирати активних обертів в своєму розвитку на початку ХХ століття, що згодом вплинув на жанрове розширення в сфері кінематографу, а також живопису. Така активна хвиля нового жанру в мистецтві викликала багато зацікавлення зі сторони людей, породивши за собою велике субкультурне явище, як рольовий рух.
Фентезійні твори загалом схожі на історично-військовий роман, дія якого відбувається в вигаданому світі, і за своїм духом нагадуючи нашу епоху Середньовіччя. Відношення до реального світу досі не відоме, це або паралельний світ, або інша планета. Закони цього світу суттєво різняться від наших, проте єдине, що об’єднує цей вигаданий світ та нашу реальність – міфологія та божественний пантеон.
Така схожість фентезі з міфологією різних народів викликає за собою низку зацікавлень зі сторони дослідників.
Важливо зазначити, що фентезі також різниться від жанру казки. На відміну від казок, тут обов’язково присутні свої закони природи, визначені свої норми, і мають яскраве детальне зображення світу.
В середині ХХ століття великого резонансу набув нині відомий письменник та професор Джон Рональд Руел Толкієн, задавши тим самим своєрідний кістяк побудови фентезійного твору, який в наші часи використовує більшість письменників.
Джон Р.Р. Толкієн ґрунтовно підійшов до створення свого уявного, фантастичного світу, поклавши в основу детальне пояснення появи та розвитку істот та Великих сил Середизем’я.
Робота над історіями, які в майбутньому лягли в основу «Сільмаріліону», як великої збірки міфологічних сюжетів створення світу, почалась ще в 1914 році. Автор замислив їх як англійську міфологію, яка б пояснювала походження англійської історії і культури. Проте, це не було першим твором, який видався в повному обсязі. «Сільмаріліон» поступово дописувався протягом всього життя професора, а потім посмертно, його син закінчив роботу над твором і лише тобі видав остаточний варіант.
Не дивлячись на це, основні міфологічні моменти побічно пояснювались в інших творах, які видавались ще за життя автора, такі як «Гоббіт, або туди і назад», та «Володар перснів», які якраз в деякій мірі були продовженням великої праці «Сільмаріліон»[2].
Намагаючись завершити велику міфологічну працю, професор більше відсторонювався в сторону філософських аспектів його вигаданого світу, та в обрядово-релігійну тематику народів, що фігурували в його романах. Але не дивлячись на це, він зумів створити ідеально прописаний світ з детально продуманими аспектами космогонії, виникнення перших людей, а також створив такі нові мови з прописаними граматичними нюансами, які при бажанні зараз може вивчити кожен.
Починаючи дослідження міфологічного аспекту в творах Толкієна перше, що кидається в око, так це величезна схожість із скандинавською міфологією. Прототипи створення карликів і тролів можна побачити в обох книгах «Едди». Як і в Едді, в Середзем’ї гноми (в скандинавській міфології – цверги) є плодом творіння темних сил, які ніяк не могли дочекатись творення чогось досконалого, але вийшли недоладні. Вседержитель змилувавшись над такими недолугими створіннями відправив у гори і ущелини. Звідти і пішли легенди про те, що гноми є творінням каменю. Тож, є Світова безодня, куди були вигнані вищими силами невдалі створіння.
Як і в скандинавському епосі, гноми і цверги живуть в горах, і ті і ті є майстрами ковальства, всі низького зросту. Але єдиною відмінністю є те, що гноми на відміну від цвегрів мають ще і велику фізичну силу, що робить їх могутніми воїнами.
Ельфи із Середзем’я набули рис Асів. І ті і інші бачили світ із самого початку його існування, без них не відбувалось жодне важливе дійство, і саме вони знали що рано чи пізно доведеться піти. З ними прийшли в світ війни, зради та вбивства, заздрість і брехня, подібно до того, як кожна дія асів наближала світ до Рагнарьоку. Наймогутніші магічні предмети Толкієн віддав першонародженим. Аси також накопичували магічні предмети, з єдиною різницею, що для цього їм доводилось просити про допомогу у майстрів цвергів. Ельфи у Середзем’ї же самі славились ковальськими роботами і не поступались в цьому гномам.
Як описано в «Еддах», Аси «виглядом своїм прекрасніше сонця», і живуть в небесній обителі. Ельфи Толкієна отримали всі ті ж якості, але живуть не на небі, а в гармонії із створеною природою [3].
Професор зумів поєднати скандинавську і кельтську міфологію. Ельфи наділені рисами народу пагорбів з ірландських епосів, тим самим замінивши маленьких фей з крилами, могутніми, прекрасними та мудрими воїнами світла. Таких хід зробив революцію в середині ХХ століття, популяризувавши такий образ ельфів.
Створюючи свій власний світ, автор не забув і про лицарський роман. А саме – цикл легенд про короля Артура і його лицарів.
В даному контексті можна провести лінію між Артуром та Арагорном. Як і Королю Артуру, Арагорну довелось відновлювати королівство з руїн, щоб довести своє право на трон; і той і інший служили своїй дамі серця. Інша очевидна паралель – королівський меч. Клинок, за яким вірні піддані можуть визнати свого істинного правителя, вперше сформувався в артурівському міфі. Толкієн додав цій легенді пафосу, зламавши меч, і повернув його в перекованому стані саме перед поверненням в королівство[5].
Ще одну схожість між цими образами можна побачити у вірному раднику, який наділений магічною силою. У Артура це був Мерлін, у Арагорна – Гендальф. Обоє всіляко допомагали королям відновити владу в королівстві і давали настанови у різних воєнних баталіях.
Головним об’єктом, який фігурує в усіх творах Толкієна є творіння злої стародавньої істоти, яке надавало йому ще більше могутності, завдяки якій можна було захопити весь світ. Мова йде про перстень всевладдя.
Перша асоціація, яка виникає коли йде мова про Перстень, - це проклятий скарб карлика Андварі, родом з «Молодшої Едди» і «Пісні про Нібелунгів». Спочатку, воно примножувало багатство володаря і все. Але коли Локі відібрав перстень у Андаварі, той наклав на нього прокляття. Тепер скарб буде приносити лише сварки, непорозуміння і смерть. Так і сталось. Цей мотив перейнявся і Ріхардом Вагнером в оперній тетралогії «Перстень Нібелунгів». Перстень дає владу, якщо володар зможе відмовитись від кохання та людяності. Саме тому богу Одіну не під силу здобути цей скарб, воно дається лише людині, що є вільна від пороків і страху, - герою Зігфріду. Сам перстень втілював в собі образ влади, що стала в майбутньому сутінками богів.
Сам Толкієн не підтверджував таку очевидну паралель, але згодом погодився, що схожість наявна. Перстень всевладдя є великою тягою і для лицаря, і для дельфійської королеви, і для могутнього мага. Зберігати та знищити вдається лише маленькому та слабкому хоббіту. Але в протиставлення Вагнеру, що закінчує п’єсу загибеллю прекрасної епохи професор, робить це лише початком Ери людей.
Історія отримання Персня має паралель з «Держава» Платона. Там, є історія про пастуха, що знаходить в печері кільце, так само як і Більбо в творі «Гоббіт, туди і назад». Воно робить свого власника невидимим, і наділяє його жадібністю по відношенню до цього «скарбу»[1].
За думкою античного філософа, тільки той, хто опирається на духовні цінності, а не матеріальні блага, може протистояти силі цього персня. Цю ж думку висловив в творі Толкієна мудрий маг Гендальф. Платити за володіння цим скарбом, володарю доводиться душею, життям, свободою мислити; необхідно постійно протистояти спокусі.
Тут також простежується деяка фетишизація об’єкту бажання. Власник наділяє перстень якимись живими рисами, починає розмовляти з ним і боготворити [4].
Толкієн – один із найяскравіших втілень «британського феномену» британської міфопоетичної традиції. Всупереч розповсюдженій думці, міф – аж ніяк не розповідь про чудеса епохи «дитинства людства».
Автор дуже масштабно підійшов до створення свого власного світу, тим самим розтлумачуючи і міфологічні аспекти британського народу. Він не лише створив фантазійний світ, він самотужки продовжував його досліджувати. Чим більше він писав про цей світ, ставало зрозуміло, що це потребує ґрунтовних наукових розміркувань.
Виникнення таких монументальних праць професора викликало шалене зацікавлення серед різних верст населення. Цей світ не лише обожнюють фанати, але і глибоко досліджують з наукових та філософських аспектів і явищ.
Тож, підводячи підсумок, можна сказати, що створення чогось кардинально нового в мистецьких практиках, все одно несе за собою навантаження минувшого досвіду людства. І яскравим прикладом цього ми вже побачили в такому літературному жанрі як фентезі.
Список використаної літератури:
1. Каменкович М., Каррик В. Комментарии// Толкин Дж.Р.Р. Хоббит, или Туда и Обратно.-СПб.: Азбука, 1999.
2. Толкин Дж.Р.Р. О волшебных сказках// Толкин Дж.Р.Р. Приключения Тома Бомбадила и другие истории: Сборник. СПб.: Азбука, 2000.
3. Толкин Дж.Р.Р. Полная итсория Средиземья в одном томе// М.: АСТ МОСКВА,2009. – 1432,с.
4. «Влестелин Колец» как философия: Эссе / пер.с англ. А. Баркова. – Екатеренбург: У-Фактория, 2005. – 304с. (Серия «Масскульт»).
5. Арутюнян Н. Э. Мифологические и эпические осонвы художественной системы «Властелина Колец» Толкиена и их отражение в іменах персонажей// Арутюнян Н. Э. Филология в системе современного университетского образования. - Вып. 7. - М., 2004. - С. 194-199
Малая А.Д. ДЕВИАНТНОЕ ПОВЕДЕНИЕ ПОДРОСТКОВ КАК СОЦИАЛЬНО-ПСИХОЛОГИЧЕСКАЯ ПРОБЛЕМА
Малая Анастасия Дмитриевна
студентка Днепропетровского гуманитарного университета
Е-Mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Научный руководитель –
к.психол.н., доцент М. В. Реуцкий
Одной из наиболее важных социально-психологических проблем является проблема девиантного поведения среди подростков. Актуальность данной проблемы заключается не только в том, что подростки являются более чувствительными к социальным изменениям и психологическим стрессам, но и в том, что глобальные перемены в обществе и изменение моральных и этических норм ведет к перестройке взглядов и убеждений личности. Девиантное поведение – поведение, которое идет в разрез с общепринятыми социальными нормами и правилами. Исходя из подходов к оценке поведенческих норм, патологий и девиаций, рассмотренных В. Д. Менделевичем, можем сказать, что одной из главных причин девиантного поведения является влияние социальных факторов, внутриличностные конфликты и саморазрушение личности. И все же возникает множество вопросов, касающихся данного феномена. Взгляды на происхождение девиантного поведения также расходятся. Причиной этому является не только различное понятие «норма», но и различие социальных и этических норм для того или иного общества. Однако, существование общепринятых основных подходов к изучению происхождения и объяснения девиантного поведения нельзя не коснуться.
Одним из первых, кто вплотную занялся изучением суицида и влиянием общества на человека, был Эмиль Дюркгейм. Именно он ввел понятие аномии. Под аномией он понимал понятие разрушенности или ослабленности нормативной системы общества, которая вызывается резкими изменениями, скачками, т.е. аномия в данной трактовке – социальная дезорганизация. Аномия может возникнуть и вследствие личностной кризисной ситуации, которая способна перестроить всю систему убеждений индивида, коренным образом изменить его моральные нормативные установки.
С точки зрения Р. К. Мертона аномия представляет собой результат конфликта между «культурой» и «социальной структурой», побуждением к поиску новых (незаконных) способов удовлетворения потребностей.
Г. Беккер утверждал, что некоторая степень безнормности имеет место в любом обществе из-за несовершенства социализации, внутренних конфликтов и новшеств [1].
Относительно теории девиантного поведения Г. Кэплана, известный русский философ и сексолог И. С. Кон полагал, что чувство самоуничижения, своего несоответствия предъявляемым требованиям ставит ребенка перед выбором либо в пользу требований и продолжения мучительных переживаний, либо в пользу повышения самоуважения в поведении, направленном против этих требований. Соответственно, желание соответствовать ожиданиям коллектива (общества) - уменьшается, а стремление уклониться от них – растет. В результате и установки, и референтные группы, и поведение подростка становится все более антинормативными. Так образуется замкнутый круг [2, с. 253].
Говард Беккер предложил концепцию, основанную на том, что девиация на деле обусловлена правоспособностью влиятельных групп общества навязывать другим определенные стандарты поведения. “Социальные группы создают девиацию, - писал он, - поскольку они составляют правило нарушения которых считается девиацией; кроме того, они навязывают эти правила определенные людям, которым “навешиваются ярлыки” аутсайдеров. С этой точки зрения, девиация определяется не качеством поступка, который совершает человек, а, скорее, следствием применения другими правил и санкций против “нарушителя” [4, c. 14].
Мы можем сказать, что теорий и подходов к изучению данной проблемы существует множество, и каждая отражает ту или иную сторону данного феномена и подвергать критике каждую не имеет смысла. Актуальность же данного вопроса обусловлена тем, что подростковый возраст является наиболее подвижной возрастной группой и наиболее восприимчивой к деструктивным влияниям. Возраст между 12 и 18 годами называют трудным, переходным, опасным. Все эти эпитеты уместны, но они не отражают сути явления. Подростки вовсе не ставят перед собой задачу осложнять жизнь и быт взрослых. Они пытаются приспособиться к условиям существования в этой среде, уцелеть и выжить. Им это далеко не всегда удается еще и потому, что социальная часть общества не всегда достаточно активно противостоит ее асоциальной части, забывая о том, что взрослые обязаны защищать детей и подростков.
Основной же задачей общества, педагогов и психологов, является помощь подросткам в ситуациях, в которых они не могут разобраться самостоятельно, т.к. последствия социальной дезадаптации, фрустрация и влияние травмирующих ситуации может привести к серьезным последствия, вплоть до уголовного наказания и летальных исходов.
Изучив подходы к изучению данной проблемы мы можем сделать некоторые выводы:
1. К типично подростковым девиациям, например, относят дисморфоманическое и гебоидное поведения, дромоманию и пироманию, анорексию и поведение на базе застенчивости.
2. Нарушения пищевого поведения можно считать характерными преимущественно для девушек-подростков, что обусловлено своеобразием иерархии ценностей человека в этом возрастном периоде. Часто анорексия (отказ от пищи, исчезновение аппетита) базируется на дисморфоманическом поведении.
3. Девиантное поведение в виде злоупотребления веществами, изменяющими психическое состояние, преимущественно начинает формироваться в подростковом возрасте. Поданным П. Д. Шабанова и О. Ю. Штакельберг, возраст первого употребления наркотиков распределяется следующим образом: около 1% впервые пробуют наркотик в возрасте до 10 лет, более 40% — от 11 до 14 лет, около 50% — от 15 до 17 лет и меньше 1 % — после 20 лет [5].
4. Сверхценные психологические и психопатологические увлечения имеют тенденцию формироваться в подростковом возрасте в силу особенностей структуры психической деятельности. К ним относится гемблинг, фанатизм (спортивный, музыкальный, религиозный) и многие другие. В подростковом возрасте девиантное поведение характеризуется групповой структурой и неустойчивостью поведения [3, с. 204-215].
Нужно заметить, что, принимая во внимание возрастную приоритетность поведенческих девиаций, стоит сказать, что среди подростков все формы девиаций являются специфичными и часто встречаемыми. Только один этот факт говорит о том, насколько данный вопрос важен. Однако, ему уделяется мало внимания. Стоит сделать вывод о том, что сущность девиации нельзя объяснить лишь одной психической особенностью либо конфликтом. Анализ данного феномена стоит проводить с учетом не только личностных особенностей подростка, но и с учетом семейного и школьного микроклимата, а также существующих социальных норм и устоев.
Литература.
1. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения. Учебное пособие. - 2-е изд. – М ., 2001, 2003.
2. Кон И.С. Психология ранней юности . — М.: Просвещение, 1989.
3. Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения. Учебное пособие. — СПб., 2005.
4. Смелзер Н. Социология (пер. с англ.) – М ., 1998. - 688 с.
5. Шабанов П. Д., Штакельберг О. Ю. Наркомании: Патопсихология. Клиника. Реабилитация. - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб., 2001.
Политевич Е. Э. РАЗВИТИЕ ТВОРЧЕСКОЙ АКТИВНОСТИ ЛИЧНОСТИ В УСЛОВИЯХ БИБЛИОТЕКИ
Политевич Елена Эдуардовна,
магистр педагогических наук,
аспирант кафедры теории и истории ИДК УО «БГУКИ»
(г. Минск, Республика Беларусь)
Научный руководитель –
канд. пед. наук, доцент, В.А. Касап
Развитие творческой личности является одной из социально значимых задач белорусского общества. Поэтому в педагогике особое значение отводится поиску форм и методов воспитания подрастающего человека и формирования его личности, позволяющих ему адаптироваться в современном мире, жить в гармонии с собой и с окружающим его социальным пространством. Для этого необходимо воспитание его значимости и уверенности в своих творческих способностях. Продуктивность и успешность в выбранном виде деятельности во многом зависит от активности человека и его творческой направленности.
В педагогической науке активность личности рассматривается как «деятельное отношение человека к миру, способность производить общественно значимые преобразования материальной и духовной сферы на основе освоения общественно-исторического опыта человечества; проявляется в творческой деятельности, волевых актах, общении» [4]. Следовательно, если личность, проявляющая активность, стремится расширять сферу своей деятельности, действовать за границами требований ситуации и ролевых предписаний, то она осуществляет творческую деятельность.
В психологии творчество рассматривается с двух позиций: «человеческая деятельность, порождающая нечто новое, никогда ранее не бывшее, имеющее общественно-историческую ценность» [1]; «всякая практическая или теоретическая деятельность человека, в которой возникают новые результаты» [6]. В процессе творческой деятельности происходит интеллектуальное и эмоциональное становление личности, определяется отношение к жизни и ее место в ней, приобретается опыт коллективного взаимодействия, совершенствуются навыки работы с различными инструментами и материалами. Следовательно, одной из важнейших характеристик личности и человеческой деятельности является творческая активность.
По мнению С.Ю. Кизим, творческая активность представляет собой «интегративное качество личности, проявляющееся в реализации своих способностей и возможностей в интересующей практической деятельности; самостоятельности при выборе замысла предстоящей деятельности и его воплощении; активном участии в преобразовании окружающей действительности» [2]. Интегральной характеристикой творческой личности является активная творческая жизненная позиция, выражающаяся в принципиальности, последовательности в отстаивании своих взглядов, единстве слова и дела.
Кроме того, важным является понятие «развитие» (как философская категория), что представляет закономерное изменение материальных и идеальных объектов (например, сознания и психики), характеризующееся как направленное и необратимое. В результате развития возникает новое качественное состояние объекта (его состава или структуры) [6]. В психолого-педагогической литературе развитие рассматривается в отношении человеческого индивида (например, в процессе обучения), его психики. Так в психологии под развитием понимается внутренне необходимое движение, «самодвижение» человеческого индивида от низших к высшим уровням жизнедеятельности, в котором внешние обстоятельства, обучение и воспитание всегда действуют через внутренние условия [1], а в педагогике – «объективный процесс последовательного внутреннего количественного и качественного изменения физических духовных сил человека» [4].
Исходя из вышеопределенных категорий, на наш взгляд, необходимым является представить определение понятия «развитие творческой активности личности», которое разработала З.А. Литова. По ее мнению, «развитие творческой активности личности – это процесс и результат качественного изменения личности; возрастание комплекса качеств, характеризующих ее творческую активность, происходящее за определенное время посредством общения, обучения, воспитания и самовоспитания» [3].
Кроме того, З.А. Литова [3] определила ряд эффективных форм и методов, которые способствуют развитию творческой активности личности в процессе обучения. К ним относятся: активные формы и методы обучения, проблемное обучение; постановка вопросов, задач, практических заданий творческого характера; творческие упражнения; решение нетрадиционных (нестандартных), организационных, дивергентных задач; проведение дидактических игр; мысленный и реальный эксперимент; поиск и устранение неисправностей в творческих объектах; проектная деятельность; внеклассная и кружковая работа; факультативы и спецкурсы творческой тематики; учебно-исследовательская деятельность.
Важно отметить критерии развития творческой активности личности, разработанные С.Ю. Кизим [2]:
1. Ценностно-смысловые критерии представляют систему мотивов, определяющих отношение к делу (старательность и добросовестность в работе, стремление к совершенствованию, творческое отношение к деятельности), к коллективу (умение строить отношения, желание работать вместе, помощь товарищам, активность в коллективной деятельности, ответственность за общее дело), к самому себе (трудолюбие, настойчивость, стремление к самосовершенствованию).
2. Самостоятельность в деятельности, поступках, принимаемых решениях направлена на самомоделирование (самоорганизацию): умение ставить цель, принимать решение, продумывать пути и последовательность достижения цели, проявлять интерес к процессу деятельности; самоутверждение: достижение признания среди педагогов, студийцев, одноклассников и самооценка результатов.
3. Удовлетворенность достигнутыми результатами деятельности обеспечивается психологическими (доброжелательность в коллективе, адекватность самооценки, творческая активность) и социальными (социальная активность, групповая защищенность, общественное признание) состояниями.
В условиях средних специальных образовательных учреждений развитие творческой активности личности осуществляется с помощью основных компонентов процесса образования: обучение, воспитание и формирование гармоничной разносторонней личности учащегося. Библиотека также включена в процесс развития творческой активности личности посредством обеспечения образовательного процесса формами и методами библиотечно-библиографического обслуживания читателей; содействия развитию творческого мышления, познавательных интересов и способностей личности; самообразования личности и обеспечения информацией ее творческих потребностей.
В настоящее время просветительская функция библиотеки проявляется в информационной деятельности, которая расширяет кругозор личности и обеспечивает доступ к имеющимся знаниям. Из библиотечно-библиографических методов, расширяющих диапазон знаний личности, следует отметить раскрытие богатства книжных фондов, через просмотр бюллетеней и выставок новых поступлений; устные формы информирования, в том числе универсальные и тематические обзоры, консультации библиографа по заявленной тематике; предоставление информации посредством Интернета, в число которых входят электронные книжные выставки, виртуальная справочная служба, а также доступ к тематическим базам данных и электронному каталогу.
Библиотеке свойственна и образовательная функция, реализующаяся в форме библиотечных уроков, в процессе которых осуществляется развитие информационной культуры личности; создании специальных памяток по поиску информации в традиционном и электронном каталоге; консультациях по поиску и систематизации документов, составлению библиографических списков и обзоров, по самостоятельной работе со справочно-библиографическим аппаратом издания; обучении поиску информации в различных тематических базах данных и архивах справочных служб;обучении работе с книгой и рациональному чтению, выделению ключевых слов и подготовки тезисов.
Таким образом, деятельность библиотеки способствует развитию творческого мышления и удовлетворению творческих потребностей личности посредством расширения ее кругозора, обучению умениям и навыкам самостоятельного поиска информации, ее переработке и получения знаний, что при условии оптимального сочетания с педагогическими методами содействует развитию творческой активности личности.
Список использованных источников
1. Большой психологический словарь / под ред. Б.Г. Мещерякова, В.П. Зинченко. – Санкт-Петербург : Прайм-Еврознак ; Москва : Олма-Пресс, 2005. – 665 с.
2. Кизим, С.Ю. Развитие творческой активности школьников в учреждениях дополнительного образования детей : автореф. дис. … канд. пед. наук : 13.00.01 / С.Ю. Кизим ; Шуйский гос. пед. ун-т. – Нижний Новгород, 2010. – 22 с.
3. Литова, З.А. Развитие творческой активности старшеклассников в технологической деятельности : автореф. дис. … д-ра пед. наук : 13.00.01 / З.А. Литова; Курский гос. ун-т. – Ярославль, 2005. – 43 с.
4. Педагогический энциклопедический словарь / под ред. Б.М. Бим-Бад. – Москва : Большая Российская энциклопедия, 2008. – 527 с.
5. Философский энциклопедический словарь / под ред. Е.Ф. Губского, Г.В. Кораблева, В.А. Лутченко. – Москва : Инфра-М, 2006. – 576 с.
Радіоновоа Ю.А. «Історія України-Русі» М. М. Аркаса як складова української історії та культури
Радіонова Юлія Анатоліївна
МНУ імені В. О. Сухомлинського
Навчально-науковий інститут історії та права,
аспірантка кафедри історії України, м. Миколаїв
vanilka2105@mail.ru
зав. кафедри історії України, д.і.н., проф. Шкварець В. П.
Бадюл А.А. НАУКОВА ФАНТАСТИКА І ЇЇ ВПЛИВ НА РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ НАУКИ
Бадюл Анна Андріївна
НПУ імені М.П. Драгоманова, 4 курс, м. Київ
Rosio _Alvasette(at)bigmir.net
старший викладач кафедри культурології
Русаков Сергій Сергійович
Всезагальна зацікавленість літературою науково-фантастичного жанру, величезне тиражування і великий попит на неї, стали дуже характерними в наш час.
Думки щодо того,коли був написаний перший науково-фантастичний твір дуже розходяться. За всю історію літератури можна знайти багато відголосків цього жанру. Прародителем наукової фантастики деякі називають Томаса Мора з його твором «Утопія», трішки пізніше, сюди ж приписують роботу Джонатана Свіфта «Пригоди Гуллівера». Проте з цим жанром їх об’єднують лише опосередковані факти[2].
Ралко Р.С. Студентські будівельні загони в УРСР: до історії молодіжного руху (1920-30 рр.).
Ралко Роман Сергійович
здобувач Інституту історії України НАН України
ralkoroman@ukr.net
Науковий керівник –
професор, доктор історичних наук Коляда Ігор Анатолійович
Молодь знаходиться в авангарді суспільного прогресу. Неможливо собі уявити не лише політичного, але й економічного і культурного життя в ХХ ст. поза молодіжним ракурсом. Протягом цього часу, роль молоді в тій чи іншій історичній події важко переоцінити. Молодь завжди гостро реагує на соціальні та політичні процеси і, як не парадоксально, є першою жертвою цих перетворень. Тому дослідження процесу становлення молодіжного руху в його організованій формі в СРСР в цілому, так і в УРСР зокрема, є дуже актуальним питанням для історичної науки.
Сітцева М.В. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МУЛЬТИПЛІКАЦІЙНОГО ОБРАЗУ
Сітцева Марина Вікторівна,
аспірантка КУ імені Бориса Грінченка, м. Київ
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
Науковий керівник –
канд. психол. наук, доц. В.І. Юрченко
Мультиплікація є сьогодні одним із найбільш розповсюджених жанрів кіномистецтва. Її основною глядацькою аудиторією є діти – яскравість, метафоричність та образність слугують провідними чинниками, що приваблюють малюків до екрану і стимулюють інтерес до перегляду. Поряд із цим, дитяча мультиплікація є одним із засобів комплексного освоєння малюком оточуючого світу, відіграючи значну роль у вихованні, розвитку, соціалізації та культурному становленні особистості дитини.
Яркіна М.О. СИМВОЛИ І ЗНАКИ ВІРТУАЛЬНОГО СВІТУ
Яркіна Марія Олександрівна
аспірантка кафедри філософії
архітектурного факультету КНУБА
mariya .yarkina@mail.ru
науковий керівник проф. В.О Мітіна
Сьогодні ми живемо в просторі символів. Цей простір завжди був і буде багатозначним і таємничим. Для того, аби розкрити його зміст, потрібні неабиякі інтелектуальні зусилля. Це може бути реалізовано за допомогою їх філософського тлумачення або через вживання, не виключаючи інтуїтивного пізнання. Однак незаперечним фактом є те, що ми опинилися у віртуальному світі, який нерідко заступає нам світ реальний. Французький філософ П. Віріліо зазначає, що географічні простори і відстані, які ще вчора обумовлювали політику окремих націй, зникають і знецінюються в світі прискорення і миттєвих взаємодій. Континенти втрачають географічні обриси і дають проявитися телеконтиненту всесвітньої практично миттєвої комунікації. Метагеографіка в трансполитиці, представлена інформаційною інтерактивністю, приходить на зміну геофізиці, що мала важливе значення в політиці товариств, розділених швидше затримками повідомлення і відстанями, ніж національними кордонами [1, с. 35].
Так ми опинилися в заручниках гіперпростору, який відкриває нам світ перенасичений символами. В даному разі можна говорити про символічну природу.
Давиденко Г.В. «Герой» в масовій культурі: можливість існування в українському контексті
Давиденко Ганна Вячеславівна
НПУ імені М.П.Драгоманова, 4 курс, Київ
старший викладач кафедри культурології
Русаков Сергій Сергійович
Питання героїв та героїзму, має дуже глибокі історичні корені. Ще з давніх-давен люди намагалися створити собі ідеальний образ, когось, наділеного усіма якостями які так хотілося б мати людини – краса, героїзм, чесність, і завжди – незламна воля. Герой – це особистість (містична або реальна, жива чи мертва), що символізує своєю минулою або сучасною соціальною роллю (або вчинками) особливо важливі аспекти цінностей даної культури.[5] Не зважаючи видозміни самого образу герою в залежності від історично-часового проміжку та національного характеру, створення таких образів відбувається і донині.
Корнєєва Т.О. ФЕНОМЕН ТІЛА В ПОПУЛЯРНІЙ КУЛЬТУРІ
Корнєєва Тетяна Олександрівна
студентка НПУ імені М. П. Драгоманова, м. Київ
Науковий керівник –
кандидат філософ. наук, О. Я. Муха
Зацікавленість тілом існувала на протязі всієї історії людства, проте особливу увагу необхідно звернути на період з ХІХ століття до наших днів. У зв’язку з швидкими обертами розвитку науки та техніки, з’явилися нові можливості дослідження тіла. Варто наголосити на доволі частій зміні модних тенденцій та сексуальній революції.
Худієва Н.І. «ПСИХОЛОГІЧГІ ОСОБЛИВОСТІ ДРУЖНІХ СТОСУНКІВ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ»
Худієва Нармін Ільгарівна
c тудентка НПУ імені М.П. Драгоманова
Науковий керівник –
канд. психол. наук Є. В. Кучеренко
У статті представлені результати теоретичного аналізу проблеми взаємозв'язку самооцінки підлітків з їх спілкуванням з однолітками та соціометричним статусом у групі однолітків. Проаналізовано поняття самооцінки, взаємин, спілкування та соціометричного статусу.