Ралко Роман Сергійович

здобувач Інституту історії України НАН України

ralkoroman@ukr.net

Науковий керівник –

професор, доктор історичних наук Коляда Ігор Анатолійович

Молодь знаходиться в авангарді суспільного прогресу. Неможливо собі уявити не лише політичного, але й економічного і культурного життя в ХХ ст. поза молодіжним ракурсом. Протягом цього часу, роль молоді в тій чи іншій історичній події важко переоцінити. Молодь завжди гостро реагує на соціальні та політичні процеси і, як не парадоксально, є першою жертвою цих перетворень. Тому дослідження процесу становлення молодіжного руху в його організованій формі в СРСР в цілому, так і в УРСР зокрема, є дуже актуальним питанням для історичної науки.

Деякі аспекти з історії становлення та розвитку молодіжного руху в СРСР, в тому числі УРСР, у своїх дослідженнях торкалися Артемьев Е.Ф.[1], Приступко В.А.[12], Іванов С.І. та Погорелов С.П.[5], Шкурко І.І.[13], Бухаріна О.А.[2], проте, комплексного дослідження, яке б розкривало процес становленню та розвитку молодіжного руху в СРСР і в УРСР, ще не створено. Це і зумовлює мету нашого дослідження, наукова новизна якого полягає у спробі відтворити початковий етап молодіжного руху, чинники, які впливали на його розвиток, зокрема, роль людського фактору, ідейної свідомості та молодіжної комуністичної організації (ВЛКСМ) у цьому процесі.

В умовах утвердження більшовиків при владі, після завершення громадянської війни, політика радянського державно – партійного керівництва передбачала залучення студентської молоді до трудової діяльності на об’єктах народного господарства. Реалізацію цього завдання керівництво РКП(б) покладало на свою молодіжну комуністичну спілку – РКСМ (з 1924 р – ВЛКСМ або її скорочено називали комсомол), в УСРР – її підрозділ ЛКСМУ. Виконуючи настанови свого лідера В.І. Леніна (Ульянова), що отримали комплексне вираження в промові на ІІІ з’їзді РКСМ «Завдання союзів молоді», керівництво компартії ставило перед комсомолом мету забезпечити організацію практичної участі молоді в будівництві соціалізму в СРСР, вбачаючи в поєднанні навчання з виробничою працею запоруку успіху підготовки висококваліфікованого, політично грамотного радянського спеціаліста[1, c.9]. Виходячи з тези В.І. Леніна про те, що «…неможливо уявити ідеал майбутнього суспільства без поєднання  навчання із виробничою працею молодого покоління[11, c.485]», перед молодіжною комуністичною організацією ставилось завдання «створення комуністичного суспільства» і було підкреслено, що цього можна досягти, «докорінно реорганізувати навчання, організацію та виховання молоді[11, c.298; 301]».

Цілком слушним, на наш погляд, є думка сучасного російського дослідника В.А. Приступка, що в такій постановці питання вбачається прагнення радянського державно-партійного керівництва СРСР забезпечити певну компенсацію студентами затрат держави на їх навчання[12, c.3].

У 1924 р. ХІІІ з’їзд РКП(б) звернув особливу увагу комсомолу на необхідність «встановлення живого зв’язку вузу з виробництвом», який повинен розглядатися не лише як виробнича праця студентів під час практики студентства на підприємствах, але як і «засіб політичного виховання», таким чином залучення до суспільно-політичного життя[10, c.282]. На основі цих рішень з’їзду компартії, на VІ з’їзді ВЛКСМ було прийнято рішення: «Силу комсомольців-студентів необхідно особливо планомірно і різносторонньо використовувати під час канікулярних відпусток… Для цього необхідно завчасно розраховувати місце проведення канікул і протягом навчального року проводити підготовчу роботу…[7, c.25]». Це рішення також було про дубльоване на V з’їзді КСМУ (2-7 липня 1924 р.), а також було ухвалено рішення про збільшення кількості комсомольців за рахунок сільської молоді[4, c.130]. Показовими у цьому відношенні, є виступ Голови ВЦВК М.І. Калініна, який звертаючись в травні 1927 р. до студентів, закликав: «Взяти на себе яку-небудь практичну, краще ближче до виробництва, роботу, яка крім відпочинку надасть йому трудові навички, практичне пізнання галузі, яка теоретично вивчається, допоможе перевірити, закріпити набуті знання і цим полегшити засвоєння подальших глибин науки та життя[6, c.52]».

Перші «трудові семестри» у радянських студентів розпочалися влітку 1924 р., після того як ВЦСПС та Народний комісаріат праці та освіти СРСР розробили спеціальну інструкцію про практику студентів у період літніх канікул, в якій було визначено порядок проходження практики[2, c.16]. Так, в 1923 р. на практику було направлено 13 тис. студентів, то в 1924 – вже більше ніж 20 тис. майбутніх спеціалістів працювало у всіх галузях народного господарства радянської держави[3, c.4].

З переходом до непу комуністичне керівництво СРСР закликало студентів-комсомольців у вільний від навчання час брати активну участь у радянському комуністичному будівництві. Так, у інструктивному листі ЦК ВЛКСМ від 13 квітня 1925 р. «Про використання студентів-комсомольців під час літніх канікул»вказувалося, що виробнича діяльність на літніх канікулах має бути організована за двома напрямками: на підприємствах – з залученням безпосередньо студентів-практикантів та на селі – з залученням тих студентів, які місцем свого відпочинку обрали сільську місцевість[5, c.10-11]. Прикладами реалізації цих директив стала участь студентської молоді під час літніх канікул у будівництві Центрального будинку студентів в Москві, в спорудженні Волховської ГЕС, МХТІ та робфаку ім. Я.М. Свердлова, різних об’єктів на Коломенському уїзді[9, c.8].

У 1929 р. резолюції Пленуму ЦК ВЛКСМ «Про участь комсомолу в підвищенні урожайності та колективізації сільського господарства» вперше було поставлено завдання про необхідність запровадження в сільськогосподарських вузах обов’язкової виробничої практики. Зокрема, в ній зазначалося, що «…Необхідне запровадження обов’язкової виробничої практики для всіх вузів, в першу чергу в радгоспах та колгоспах, застосовуючи  її особливо в період посівних та збиральних кампаній[5, c.11]». Згідно цих постанов студенти направлялись в село не лише як практиканти чи інструктори, але як і «червоні» агітатори, які повинні були активно допомагати місцевим партійним та радянським органам влади реалізовувати компартійні директиви по реалізації політики колективізації. Крім участі у кампаніях по ліквідації неписьменності (лікнеп) (лише в 1929 р. у виконанні цього завдання брало участь близько 70 тис. студентів; їх зусиллями в 1929-1930 навчальному році було навчено грамоті близько 600 тис. чоловік[1, c.14]), організації публічних бібліотек, пересувних народних театрів, студенти допомагали місцевим компартійним осередкам, компартійним агітаторам в агітації селян до вступу в колективні господарства, організації протидії противників комуністичних перетворень на селі (як декларувалось у ті часи «організовувати боротьбу з куркульством») та ін..[9, c.34].

1930-ті роки, на відміну від 1920-х років, коли виробнича діяльність студентства в більшості обмежувалась виробничою практикою та агітаційно-пропагандистською роботою у вільний від навчання час, стають новим етапом у політиці радянського державно-партійного керівництва та керівництва комсомолу по удосконаленню організації активного залучення студентської молоді до більш активної участі у вирішенні задач господарського і культурного будівництва в СРСР.

10 травня 1930 р. ЦК ВЛКСМ прийняло постанову «Про стан виробничого навчання в вищій школі», в якій зазначалось, що «запровадження безперервної виробничої практики і перетворення її в форму та систему виробничого навчання допомагає встановленню зв’язку між вищою школою та підприємством на основі поєднання навчання студентів із виробничою працею й активним залученням їх до соціалістичного будівництва…[7, c.52]». Так, компартійне керівництво, почало використовувати ентузіазм молоді на будівництві найважливіших народногосподарських об’єктів, зокрема, до активного залучення на будівництво Дніпрогесу, яке розпочалося у березні 1927 р. і планувалося завершити протягом 7-9 років. Проте, самовіддана праця ударників-будівельників, в тому числі й комсомольської молоді, дозволило завершити будівництво раніше визначених термінів. Комсомольську організацію Дніпробуду за трудові успіхи Президія ЦВК СРСР відзначила однією з найвищих нагород Країни Рад – орденом Леніна.Варто також відзначити внесок радянської молоді у будівництво Харківського тракторного заводу та вугільних шахт Донбасу[8, c.61; 63]. У цей період з’являються форми соціалістичного змагання: зустрічні промфінплан, штурмові ночі і тижні, місяці і квартали, штурмові дружини й буксири, бригади «наздогнати та випередити[9, c.67]».

Отже, починаючи з 1920-х рр., після встановлення радянської влади, розпочинається активний процес будівництва «нової» держави. Державно-партійне керівництво прагнуло використати ентузіазм молоді, її віру у можливість реалізації комуністичної перспективи. Практичне втілення цих програм відбувалося шляхом залучення молоді до роботи на селі, на будівництві важливих народногосподарських комплексів, у боротьбі з безграмотністю та комуністичній пропаганді. Такі кроки допомогли сформувати комуністичнопартійній та комсомольській системі якісно нове покоління радянської молоді, яке свідомо прагнуло принести користь своїй радянській батьківщині. Згодом такі патріотичні пориви молоді переросли у таке історичне та соціально-економічне явище, як студентські будівельні загони.

Список використаних джерел та літератури:

1.                Артемьев Е.Ф. Ступени возмужания. История, опыт патриотическогодвижения студенческих отрядов / Е.Ф. Артемьев. – М.: Изд-во Молодая гвардия, 1983. – 254 с.

$12.                Бухарина О.А. Студенческие строительные отряды Тамбовской области: Исторический опыт: дис… канд. ист. наук/ О.А. Бухарина. – Тамбов, 2006. – 170 с.

3.                Быстрицкий М Летняя практика студентов в 1924 г. / Быстрицкий // Правда. - 12 серпня 1924 р. – с. 4.

4.                Готуйся стати комсомольцем / Упорядник:Сергієнко О. Ф. –К.: видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1982 р. – 141 с.

$15.                Иванов С.И. Третий семестр – важная форма общественно-политической практики студентов/ C.И. Иванов, С.П. Погорелов. – Минск: Изд-во Вышэйшая школа, 1975. – 48 с.

6.                Калинин М.И. О молодежи. Избранные статьи и речи/ М.И. Калиниин. – М.: Изд-во Политиздат, 1976. - 52 с.

7.                Комсомол и высшая школа. Документы и материалы съездов, конференций ЦК ВЛКСМ по работе вузовского комсомола (1918-1968 гг.)/ [cост. В. Десятерик]. – М.: Изд-во Молодая гвардия, 1968. – 271 с.

8.                Комсомол України: Сторінки історії. Події. Портрети / [Упорядники: Ю.Н. Єльченко, В.Ф. Возіанов, Г.Д. Максименко]. – К.:Видавничий дім «Ін Юре», 2004 -716 с

9.                Королева Т.М.История движения студенческих отрядов Иркутской области: 1960-1980-е гг.: дис... канд. ист. наук / Т.М. Королева. – Иркутск, 2006. – 270 с.

10.           КПСС в резолюция и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. В 30 т. / [cост. Нарышкин Б.В.]. – М.: Политиздат, 1983. – . – Том 13. – 1983. – 512 с.

11.           Ленин В. И. Полное собрание сочинений. В 55 т. / В.И. Ленин. – М.: Изд-во Политиздат, 1971. – . – Т. 41. – 1971. – 728 с.

12.           Приступко В. А. Студенческие отряды: исторический опыт 1959-1990 годов / Приступко В. А. – М.:Изд-во Московского гуманитарного ун-та, 2008. – 294 с.

13.           Шкурко І. І. Соціально-гуманітарна і політична підготовка майбутніх учителів /історико-педагогічний аспект/ навч. посібник / Шкурко І. І.. – К.:КДПІ, 1992. -144 с.