Крушеніцька Олександра Андріївна

НПУ ім.Драгоманова, 4 курс, Київ

amyr1993@ukr.net

Старший викладач кафедри Культурології

Русаков Сергій Сергійович

Фентезі як жанр фантастичної літератури почав набирати активних обертів в своєму розвитку на початку ХХ століття, що згодом вплинув на жанрове розширення в сфері кінематографу, а також живопису. Така активна хвиля нового жанру в мистецтві викликала багато зацікавлення зі сторони людей, породивши за собою велике субкультурне явище, як рольовий рух.

Фентезійні твори загалом схожі на історично-військовий роман, дія якого відбувається в вигаданому світі, і за своїм духом нагадуючи нашу епоху Середньовіччя. Відношення до реального світу досі не відоме, це або паралельний світ, або інша планета. Закони цього світу суттєво різняться від наших, проте єдине, що об’єднує цей вигаданий світ та нашу реальність – міфологія та божественний пантеон.

Така схожість фентезі з міфологією різних народів викликає за собою низку зацікавлень зі сторони дослідників.

Важливо зазначити, що фентезі також різниться від жанру казки. На відміну від казок, тут обов’язково присутні свої закони природи, визначені свої норми, і мають яскраве детальне зображення світу.

В середині ХХ століття великого резонансу набув нині відомий письменник та професор Джон Рональд Руел Толкієн, задавши тим самим своєрідний кістяк побудови фентезійного твору, який в наші часи використовує більшість письменників.

Джон Р.Р. Толкієн ґрунтовно підійшов до створення свого уявного, фантастичного світу, поклавши в основу детальне пояснення появи та розвитку істот та Великих сил Середизем’я.

Робота над історіями, які в майбутньому лягли в основу «Сільмаріліону», як великої збірки міфологічних сюжетів створення світу, почалась ще в 1914 році. Автор замислив їх як англійську міфологію, яка б пояснювала походження англійської історії і культури. Проте, це не було першим твором, який видався в повному обсязі. «Сільмаріліон» поступово дописувався протягом всього життя професора, а потім посмертно, його син закінчив роботу над твором і лише тобі видав остаточний варіант.

Не дивлячись на це, основні міфологічні моменти побічно пояснювались в інших творах, які видавались ще за життя автора, такі як «Гоббіт, або туди і назад», та «Володар перснів», які якраз в деякій мірі були продовженням великої праці «Сільмаріліон»[2].

Намагаючись завершити велику міфологічну працю, професор більше відсторонювався в сторону філософських аспектів його вигаданого світу, та в обрядово-релігійну тематику народів, що фігурували в його романах. Але не дивлячись на це, він зумів створити ідеально прописаний світ з детально продуманими аспектами космогонії, виникнення перших людей, а також створив такі нові мови з прописаними  граматичними нюансами, які при бажанні зараз може вивчити кожен.

Починаючи дослідження міфологічного аспекту в творах Толкієна перше, що кидається в око, так це величезна схожість із скандинавською міфологією. Прототипи створення карликів і тролів можна побачити в обох книгах «Едди». Як і в Едді, в Середзем’ї гноми (в скандинавській міфології – цверги) є плодом творіння темних сил, які ніяк не могли дочекатись творення чогось досконалого, але вийшли недоладні. Вседержитель змилувавшись над такими недолугими створіннями відправив у гори і ущелини. Звідти  і пішли легенди про те, що гноми є творінням каменю. Тож, є Світова безодня, куди були вигнані вищими силами невдалі створіння.

Як і в скандинавському епосі, гноми і цверги живуть в горах, і ті і ті є майстрами ковальства, всі низького зросту. Але єдиною відмінністю є те, що гноми на відміну від цвегрів мають ще і велику фізичну силу, що робить їх могутніми воїнами.

Ельфи із Середзем’я набули рис Асів. І ті і інші бачили світ із самого початку його існування, без них не відбувалось жодне важливе дійство, і саме вони знали що рано чи пізно доведеться піти. З ними прийшли в світ війни, зради та вбивства, заздрість і брехня, подібно до того, як кожна дія асів наближала світ до Рагнарьоку. Наймогутніші магічні предмети Толкієн віддав першонародженим. Аси також накопичували магічні предмети, з єдиною різницею, що для цього їм доводилось просити про допомогу у майстрів цвергів. Ельфи у Середзем’ї же самі  славились ковальськими роботами і не поступались в цьому гномам.

Як описано в «Еддах», Аси «виглядом своїм прекрасніше сонця», і живуть в небесній обителі. Ельфи Толкієна отримали всі ті ж якості, але живуть не на небі, а в гармонії із створеною природою [3].

Професор зумів поєднати скандинавську і кельтську міфологію. Ельфи наділені рисами народу пагорбів з ірландських епосів, тим самим замінивши маленьких фей з крилами, могутніми, прекрасними та мудрими воїнами світла. Таких хід зробив революцію в середині ХХ століття, популяризувавши такий образ ельфів.

Створюючи свій власний світ, автор не забув і про лицарський роман. А саме – цикл легенд про короля Артура і його лицарів.

В даному контексті можна провести лінію між Артуром та Арагорном. Як і Королю Артуру, Арагорну довелось відновлювати королівство з руїн, щоб довести своє право на трон; і той і інший служили своїй дамі серця. Інша очевидна паралель – королівський меч. Клинок, за яким вірні піддані можуть визнати свого істинного правителя, вперше сформувався в артурівському міфі. Толкієн додав цій легенді пафосу, зламавши меч, і повернув його в перекованому стані саме перед поверненням в королівство[5].

Ще одну схожість між цими образами можна побачити у вірному раднику, який наділений магічною силою. У Артура це був Мерлін, у Арагорна – Гендальф. Обоє всіляко допомагали королям відновити владу в королівстві і давали настанови у різних воєнних баталіях.

Головним об’єктом, який фігурує в усіх творах Толкієна є творіння злої стародавньої істоти, яке надавало йому ще більше могутності, завдяки якій можна було захопити весь світ. Мова йде про перстень всевладдя.

Перша асоціація, яка виникає коли йде мова  про Перстень, - це проклятий скарб карлика Андварі, родом з «Молодшої Едди» і «Пісні про Нібелунгів». Спочатку, воно примножувало багатство володаря і все. Але коли Локі відібрав перстень у Андаварі, той наклав на нього прокляття. Тепер скарб буде приносити лише сварки, непорозуміння і смерть. Так і сталось. Цей мотив перейнявся і Ріхардом Вагнером в оперній тетралогії «Перстень Нібелунгів». Перстень дає владу, якщо володар зможе відмовитись від кохання та людяності. Саме тому богу Одіну не під силу здобути цей скарб, воно дається лише людині, що є вільна від пороків і страху, - герою Зігфріду. Сам перстень втілював в собі образ влади, що стала в майбутньому сутінками богів.

Сам Толкієн не підтверджував таку очевидну паралель, але згодом погодився, що схожість наявна. Перстень всевладдя є великою тягою і для лицаря, і для дельфійської королеви, і для могутнього мага. Зберігати та знищити вдається лише маленькому та слабкому хоббіту.  Але в протиставлення Вагнеру, що закінчує п’єсу загибеллю прекрасної епохи професор, робить це лише початком Ери людей.

Історія отримання Персня має паралель з «Держава» Платона. Там, є історія про пастуха, що знаходить в печері кільце, так само як і Більбо в творі «Гоббіт, туди і назад».  Воно робить свого власника невидимим,  і наділяє його жадібністю по відношенню до цього «скарбу»[1].

За думкою античного філософа, тільки той, хто опирається на духовні цінності, а не матеріальні блага, може протистояти силі цього персня. Цю ж думку висловив в творі Толкієна мудрий маг Гендальф. Платити за володіння цим скарбом, володарю доводиться душею, життям, свободою мислити; необхідно постійно протистояти спокусі.

Тут також простежується деяка фетишизація об’єкту бажання. Власник наділяє перстень якимись живими рисами, починає розмовляти з ним і боготворити [4].

Толкієн – один із найяскравіших втілень «британського феномену» британської міфопоетичної традиції. Всупереч розповсюдженій думці, міф – аж ніяк не розповідь про чудеса епохи «дитинства людства».

Автор дуже масштабно підійшов до створення свого власного світу, тим самим розтлумачуючи і міфологічні аспекти британського народу. Він не лише створив фантазійний світ, він самотужки продовжував його досліджувати. Чим більше він писав про цей світ, ставало зрозуміло, що це потребує ґрунтовних наукових розміркувань. 

Виникнення таких монументальних праць професора викликало шалене зацікавлення серед різних верст населення. Цей світ не лише обожнюють фанати, але і глибоко досліджують з наукових та філософських аспектів і явищ.

Тож, підводячи підсумок, можна сказати, що створення чогось кардинально нового в мистецьких практиках, все одно несе за собою навантаження минувшого досвіду людства. І яскравим прикладом цього ми вже побачили в такому літературному жанрі як  фентезі.

Список використаної літератури:

1.     Каменкович М., Каррик В. Комментарии// Толкин Дж.Р.Р. Хоббит, или Туда и Обратно.-СПб.: Азбука, 1999.

2.     Толкин Дж.Р.Р. О волшебных сказках// Толкин Дж.Р.Р. Приключения Тома Бомбадила и другие истории: Сборник. СПб.: Азбука, 2000.

3.     Толкин Дж.Р.Р. Полная итсория Средиземья в одном томе// М.: АСТ МОСКВА,2009. – 1432,с.

4.     «Влестелин Колец» как философия: Эссе / пер.с англ. А. Баркова. – Екатеренбург: У-Фактория, 2005. – 304с. (Серия «Масскульт»).

5.     Арутюнян Н. Э. Мифологические и эпические осонвы художественной системы «Властелина Колец» Толкиена и их отражение в іменах персонажей// Арутюнян Н. Э. Филология в системе современного университетского образования. - Вып. 7. - М., 2004. - С. 194-199