Яркіна Марія Олександрівна

аспірантка кафедри філософії

архітектурного факультету КНУБА

 mariya .yarkina@mail.ru    

науковий керівник проф. В.О Мітіна

Сьогодні ми живемо в просторі символів. Цей простір завжди був і буде багатозначним і  таємничим.  Для того,  аби розкрити його зміст, потрібні неабиякі інтелектуальні зусилля.  Це може бути реалізовано за допомогою їх філософського тлумачення або через вживання, не виключаючи  інтуїтивного пізнання. Однак незаперечним фактом є те,  що ми опинилися у віртуальному світі, який нерідко заступає нам світ реальний. Французький філософ П. Віріліо зазначає, що географічні простори і відстані, які ще вчора обумовлювали політику окремих націй, зникають і знецінюються в світі прискорення і миттєвих взаємодій. Континенти втрачають географічні обриси і дають проявитися телеконтиненту всесвітньої практично миттєвої комунікації.  Метагеографіка в трансполитиці, представлена інформаційною інтерактивністю, приходить на зміну геофізиці, що мала важливе значення в політиці товариств, розділених швидше затримками повідомлення і відстанями, ніж національними кордонами [1, с. 35].

Так ми опинилися в заручниках гіперпростору, який відкриває нам світ  перенасичений символами. В даному разі можна говорити про символічну природу.

Незважаючи на величезну кількість робіт, присвячених символу, це поняття не отримало у вітчизняній літературі глибокого філософського, естетичного і семіотичного обґрунтування. Тому багато фундаментальних наук намагаються відгородитися від цього поняття. Може здаватися небезпечним пов'язувати символ з тим об'єктом, який підлягає інтерпретації. Складається парадоксальна картина. З одного боку, виникає культ символу, його перебільшена оцінка в пізнанні і культурі,  а з іншого боку, його онтологічний статус втрачається.

Символи з самого свого виникнення виступають з певною претензією на об'єктивність і ціннісність. Але при цьому зміст, явлений нам в символі, виступає абсолютно видозміненим. Це пов'язано з тим, що знаку притаманне ідеальне значення, яке як таке застигає в ньому. Він є представником сукупності можливих змістів, які завдяки символічній функції свідомості організовуються в замкнуту і стійку єдність форм. Саме в цій площині важливим аспектом є розмежування понять знаку та символу. Наприклад, у семіотиці Ч. Пірса символ перетворюється в одну з різновидів знака. Р. Якобсон прямо вказує на «небезпеку прикрихдвозначностей»,  які неминуче виникають при такій інтерпретації символу.[ 2,с. 14].

Зустрічаючись в потоці життя, знак і символ розкривають, позначають                   один одного. Символ у досвіді буття розкриває свою знакову сутність, а знак у своєму бутті - властиву йому символічну функцію. Коли говорять про близькість, подібність символу і знаку, слід пам'ятати, що вони повинні
відрізнятися, їх злиття неприпустимо.   Але якщо тлумачити ідею нетотожності знака і символу, то важливим є уникнення їхньої ізоляції. Неприпустимо бачити лише знакову реальність об'єкта і не приймати в розрахунок при цьому його символічну реальність.   Фундаментальною особливістю людини, як засвідчує С. Лангер, є уміння використовувати знаки. Людина занурена в сферу знаків, знаки між нами, поміж нас і всередині нас. Розуміння смислу знаків і практичне користування ними, сказати б, засвоюється досить просто (вихованням, навчанням, певними імперативами) й підвищує соціальний статус людини як носія культури. Проте досить часто ми можемо вхопити лише "пахощі" смислу, а не самий смисл; "... а знаки є одвіку мовою Богів", — цитує М. Гайдеґер поетичний рядок Ґьольдерліна й додає: "оповідь поета відчуває ці знаки, щоб потім переказати їх своєму народові"[3,с  81]

У філософському трактуванні символічність виступає у ролі чистого несучого, або чистого іншого. Насправді, символічна картина світу сьогодні виявляється не відповідає реальності.  Люди все більше втрачають здатність користуватися даними їм природою органами сприйняття.  Віртуальний світ -  це не інший світ, це подвоєння реальності. Але чи можна сьогодні зрозуміти світ реальний, ігноруючи віртуальний світ, який несе в собі функцію інобуття. Символ виражає невласну, несправжню площину буття об'єкта. Але можливо, саме через ставлення до інобуття можна розкрити фактичну феноменологію буття об'єкта.  Сьогодні технології активно проникли у всі аспекти простору повсякденності. Зараз вже немислимо уявити існування людини без використання засобів технічного прогресу. І, якщо на початку століття інформаційні технології лежали в полі соціальної взаємодії, впроваджувалися в економічні і політичні процеси, то в даний час інформаційні технології починають претендувати на ключові ціннісні позиції.  Семіотичні процеси, які відбуваються  в людино-машинній взаємодії  за допомогою комп'ютерних технологій створюють новий рівень символічного буття, в який занурюється людина в процесі семіотичного контакту з машинним інтерфейсом. Можливим це стає завдяки найрізноманітнішим пристроям і механізмам виведення інформації. Це і монітори, які дозволяють відчувати візуальну присутність у створеній проекції буття і акустичні пристрої, що дозволяють «чути». Також це і пристрої введення, які вдосконалюються і стають все більш простими, ергономічними, швидкими, надійними (клавіатури, сканери, камери, миші, тривимірні навігатори, сенсорні панелі, планшети тощо). Семіотичні ефекти, що виникають при використанні цих засобів, активно впливають на роботу нашої свідомості, з одного боку, розвиваючи всі наростаючу потребу присутності у віртуальному просторі, з іншого, - вони допомагають вибудовувати всередині поля технологічного простору такі проекції буття, які претендують на властивості справжньої реальності. На цій підставі можна присвоїти своєрідний онтологічний статус цим проекціями. Наступний рівень семіотичної організації - це мережеві технології  і, зокрема мережу Інтернет. Глобальна мережа представлена не лише  як цілком матеріальний носій інформації, а також як велика сукупність знаків і символів, що складають основу  "гіпертекстуальність" змісту Інтернету. Все, що знаходиться всередині мережі, що складається з символів коду, над кодом розташований текст. Тексти можуть утворювати поле смислів, містити в собі інтерактивні компоненти, малюнки, фотографії. Інтерактивні компоненти можуть містити мультимедійні вставки, анімацію. В широкому семіотичному розумінні тексти всередині глобальної мережі мають клітинні структури. Таким чином, вся мережа Інтернет - це ніщо інше, як нова універсальна форма існування текстів, в самих різних модифікаціях і інтерпретаціях.   [4,с. 319-320]

Як бачимо, на сучасному етапі розвитку інформаційних  технологій віртуальна реальність набуває все більшу значимість у цивілізаційних процесах від маніпуляторів і систем введення, звертаючись до структур свідомості, системи введення і виведення даних стають більш ергономічними. Інформація стає більш "натуралізованою", адаптованою, впорядкованою під семіотичні процеси свідомості. У зв'язку з цим зростає екзистенціальна значимість віртуального простору в полі повсякденності. У результаті виникає складний ланцюг взаємодії фізичного світу з світом віртуальних процесів і світом екзистенціальних цінностей. На цій підставі можна зробити парадоксальний висновок про те, що техніка еволюціонує на матеріалі людини.  [5].

Зараз необхідно узагальнити вище викладене і зробити висновки:                    отже, сучасні інформаційні технології, які  тісно пов'язані із семиотичними процесами накопичення, переробки та використання інформації сповнені символів та знаків, які невпинно втрачають своє онтологічне навантаження

 Сам ефект зіткнення користувача  і подальше занурення його  у віртуальне середовище досягається шляхом синтезу фізичних маніпулятивних дій користувача зі складними семиотичними процесами, яки є  частиною  безмежного віртуального простору.

Цей процес занурення у віртуальне середовище, завдяки ефекту залученості в усі процеси, максимально захоплює користувача і дає відчуття заміни природного буття на штучне, яке є більш змінюване, а тому більш кероване.

 Здатність людської свідомості до семіотичного відтворення створює ефект присутності в площині  віртуальності, тим самим пізнання онтологічного статусу віртуального простору, як штучногго середовища.

Підвищення значущості соціальних інформаційних процесів насьогодні разом із феноменом семіотичного ефекту присутності в просторі віртуального простору народжує новий екзистенційний рівень особистісної реалізації, заснований на віртуальних інформаційних процесах.

 1.  Вирилио П. Информационная бомба. Стратегия обмана [Текст] / П. Вирилио ; [пер. с фр. И. Окуневой]. — М. : ИТДГК Гнозис, Фонд Прагматика культуры, 2002. — 192 с. 84.

2.Якобсон Р. В поисках сущности языка / Р. Якобсон // Семиотика: Антология / [сост. Ю. С. Степанов]. – М.: «Академический проект», 2001. – С. 111.

 3. Гайдеггер М. Гельдерлінта сутність поезії/ Мартін Гайдеггер; [пер. з нім. Т. Возняка] // Возняк Т. Текстита переклади. – Харків: Фоліо, 1998. –С.345-

4. Артемьева Е.Ю. Основы психологии субъективной семантики. / Под ред. И.Б. Ханиной. М.: Наука; Смысл, 1999. - 350 с.  

 5.Орехов С.И. Гипертекстовый способ организации виртуальной реальности // Вестник Омского государственного педагогического университета: электронный научный журнал. – 2006[Электронный ресурс]. Систем. требования: Adobe Acrobat Reader. – URL: http://www.omsk.edu/article/vestnik-omgpu-21.pdf (дата обращения: 01.10.2013).