Худієва Нармін Ільгарівна

                                                           c тудентка НПУ імені М.П. Драгоманова

                                                                                       Khudiyeva _narmin(at)mail.ru  

                                                                                                   Науковий керівник –

     канд. психол. наук Є. В. Кучеренко

У  статті представлені результати теоретичного аналізу проблеми взаємозв'язку самооцінки підлітків з їх спілкуванням з однолітками та соціометричним статусом у групі однолітків. Проаналізовано поняття самооцінки, взаємин, спілкування та соціометричного статусу.

Підлітковий вік – один із найважливіших етапів становлення людини. Він є критичним періодом розвитку і пов'язаний з перетворенням у сфері свідомості, діяльності та системі стосунків. Переоцінюючи, осмислюючи, приміряючи засвоєні цінності, моделі поведінки, особливості взаємин, які були набути в дитинстві, підліток формує свою систему цінностей та взаємин, які згодом стануть основою його особистісного розвитку [2, с.18].

Особливо гостро та актуально постають питання самооцінки та стосунків з іншими людьми у період підліткової кризи, коли дитина, з одного боку, намагається знайти себе, сформувати незалежну самооцінку, створити власний світ, а з іншого - «вписатись» у вже існуючу систему відношень людей. Як відзначають більшість дослідників, ці протилежні прагнення складають основне протиріччя підліткового віку [3, с.54]. Саме тому ми розглядаємо проблемі самооцінки взаємин підлітків у їх складному взаємозв'язку.

Самооцінка є надзвичайно важливим утворенням в структурі свідомості людини, оскільки вона не лише відображає ставлення індивіда до самого себе, але й обумовлює його ставлення до оточуючої дійсності, людей, стосунки з ними, регулює поведінку. Саме через призму сприйняття ми сприймаємо світ, реагуємо та інтерпретуємо дії інших людей по відношенню до нас, таким чином будуючи свої взаємини з ними [3, c.54].

Дамо визначення самооцінки. Самооцінка - важливий компонент самосвідомості особистості, результат інтегративної роботи в сфері самопізнання та емоційно-цінносного ставлення до себе [4, c.8], «цілісне, одномірне і універсальне утворення, що виражає ступінь позитивності ставлення суб'єкта до власного уявлення про себе» [7, c.19].

Серед вітчизняних вчених найбільш ґрунтовні дослідження в зазначеній галузі здійснили М.Й. Боришевський, А.В. Захарова, В.В. Столін, І.С. Кон, С.Р. Пантилеєв, П.Р. Чамата, І.І. Чеснокова, Г.І. Меднікова, Е.А. Єфстаф'єва, І.А. Слободянюк та ін. Західні вчені теж торкались у своїх дослідженнях цієї теми, зокрема, близьку проблематику опрацьовували Р. Бернс, К. Роджерс, А. Маслоу, К. Хорні, А. Адлер та ін.

Найчастіше самооцінку розглядають в двох формах: загальний, що відображає ступінь самоповаги особистості, та частковий, яка характеризує оцінку певних якостей [5, c.16]. М.Й. Борищевський вважає основними параметрами самооцінки ступінь її адекватності, висоту, стійкість та ступінь самокритичності [8,c.26].  У контексті нашого дослідження найбільш важливими є перші два показники, тому розглянемо їх детальніше.

Висота самооцінки є досить важливим показником, вона визначається тим, наскільки високо суб'єкт оцінює свої якості, вміння, місце в системі взаємин. Самооцінка може виявитися високою або низькою [8, c.26].

Адекватність відображає те, в якій мірі уявлення суб'єкта про себе та свої якості відповідає реальності. Ступінь адекватності самооцінки людини можна визначити шляхом співставлення її самооцінки з оцінками оточуючих[6, c.122].

Підлітки постійно спостерігають і порівнюють себе з однолітками, що часто може призводити до перебільшення своїх вад, заниження самооцінки. Підліток здатен розрізняти у самому собі позитивні та негативні риси, порівнюючи себе з іншими, виявляючи підвищену чутливість до тих оцінок, яке йому дає оточення. Саме серед одноліток підліток може «приміряти», емоційно пережити, утвердитись у дорослій позиції та дорослих вчинках. Незадовільне спілкування з ровесниками позначається на поведінці дитини, негативно впливає на успішність. Для молодої особистості ровесники дедалі більше перетворюються на моделі поведінки, яку приймають або засуджують. Дуже важливим для підлітка стає відповідність груповим нормам. Більшість ідей підлітків про ролі і цінності визначаються їхньою належністю до певної референтної групі [2, c.19].

Підлітки постійно порівнюють себе з іншими людьми та прийнятими в суспільстві нормами, вони постійно переглядають свій образ «Я». Такі порівняння необхідні їм для того, щоб сформувати особисту ідентичність і оцінити особливості інших людей. На основі цих оцінок підлітки обирають близьких друзів і визначають своє ставлення до компанії. Належність до певного гурту надає підлітку відчуття потрібності, соціальної спільності, допомагає долати відчуття неповноцінності. Кожен із кола ровесників проходить такий самий процес фізичних, емоційних і соціальних перетворень. Тому й можливо відчути прийняття та підтвердження своєї ідентичності іншими, особливо якщо це прийняття відбувається у значущий референтній групі [2, c.19]. Часом підлітків захоплюють цінності й установки певної людини особистості. Ця важлива людина може бути близьким другом, старшим братом або сестрою, улюбленим вчителем. З однолітками підліток принципово будує свої стосунки на рівних. Спілкування з ровесниками виконує важливу функцію в розвитку особистості підлітка, в цих взаєминах засвоюються моральні норми дорослих – норми рівності [2, c.19].

Від самооцінки підлітка, від того, чи вдається йому налагодити гарні взаємини з однолітками, завоювати повагу друзів та високий соціометричний статус, залежить духовне благополуччя дитини.

Дамо визначення поняття статусу індивіда у групі. Cтатус – положення суб'єкта в системі міжособистісних взаємин, що визначає його права то обв'язки. Соціометричний статус - це показник соціально-психічних якостей особистості як суб'єкта комунікації у групі, що фіксує позицію та величину престижу людини у її спілкуванні з іншими [9, c.647].

М. Й. Боришевський, аналізуючи взаємозв'язок соціометричного статусу підлітків, особливостей взаємин в групі та самооцінки, наводить певні закономірності. Виходячи з результатів експерименту, він виділяє чотири  позиції, які може займати дитина. Перша - позиція конфліктуючого самоствердження, яка полягає в надмірно високій самооцінці та низькій самокритичності, внаслідок чого в дитини спотворюється уявлення про своє справжнє положення в групі. Це явище може бути пов'язане з дією захисних механізмів, які оберігають дитину від стресів і водночас унеможливлюють справжній діалог з іншими людьми [1, c.30]. Друга - позиція позитивного урівноваження, її займають діти, незадоволені не своїм реальним становищем  у групі, а самими собою. Вони надто вимогливі до себе, прагнуть до самовдосконалення і посилюють саморегуляцію поведінки. Третя - позиція пасивного пристосування, властива підліткам, що будь-що прагнуть зберегти взаємини, що склалися в них з іншими членами колективу. В дітей з такою позицією, як правило, низька, слабко виражена самооцінка, відсутня власна думка. Підлітки з четвертою, індиферентною позицією, до свого класу належать лише формально, не контактують з ленами свого колективу[1, c.33].

Таким чином, від самооцінки підлітка значною мірою залежить позиція, яку займає дитина в колективі однолітків, і навпаки. «Становище учня в колективі ровесників і відповідні взаємини з ними є важливим фактором, що може значно впливати на поведінку підлітка. Разом з тим, становище в колективі сприймається кожним крізь призму його внутрішньої позиції, що зумовлюється характером самооцінки та рівня домагань»[1, c.33].

Отже, у підлітків домінує інтерес до себе, свого внутрішнього життя, якостей власної особистості, потреба в самооцінці, порівнянні себе з іншими. Зверненість підлітка на себе, усвідомлення себе як особистості, включеної в різноманітні людські взаємини, висуває на перший план спілкування з оточуючими. найбільш актуальне і значне завдання сучасних суспільних інститутів – це формування адекватної самооцінки у дітей підліткового віку, оскільки саме в цей період формується і закріплюється оцінка особистістю самої себе, своїх якостей і місця серед інших людей.

Список використаних джерел:

1.                Боришевський М. Й. Взаємини в учнівському колективі і формування особистості. – К.: Тов. «Знання» УРСР, 1974. – 47 с.

2.                Жмайло І. Взаємини підлітків. Психологічні особливості/ І. Жмайло// Психолог. Шкільний світ. – 2012. – №9. – С. 18-20.

$13.                Зубченко О. В. Взаємозв'язок самооцінки підлітків із їх соціометричним статусом у групі однолітків /О. В. Зубченко // Практична психологія та соціальна робота. – 2008. – №5. – С. 54-57.

4.                Галкина Т.В. Психологический механизм решения задач на самооценку: автореферат диссертации кандидата психологических наук: 19.00.01/АН СССР. Институт психологии. – М., 1986. – 22 с.

5.                Захарова А.В. Генезис самооценки: автореферат диссертации доктора психологических наук: 19.00.07/ АПН СССР. – М. 1989 – 44 с.

6.                Лисина М.И. Проблема онтогенеза общения. – М.: Педагогика, 1986. – 144 с.

7.                Пантелеев С.Р. Самоотношение как оценочная система (спецкурс) / МГУ им. Ломоносова М.В., факультет психологии – М.: Издательство МГУ, – 1991. –108 с.

8.                Психологические особенности самосознания подростков/под ред. М.И.Боришевского – К.: «Вища школа», 1980. – 168 с.

9.                Словарь практического психолога/Сост. С.Ю. Головин. – Минск: Харвест, М.: ООО, «Издательство АСТ», 2003. – 800 с.