Вергун Сергій Іванович

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ ТРАНСПОРТНОЇ ЖАНДАРМЕРІЇ: ФОРМА ОДЯГУ

 

Вергун Сергій Іванович

студент магістратури Інституту історичної освіти.

НПУ ім. М.П. Драгоманова

S_Serg91@mail.ru

 

Науковий керівник - д. істор. наук, проф.Коляда І. А.

 

Дослідження історії повсякдення минулого, як одного із аспектів соціальної історії має неабияке значення для осмислення соціально-побутової картини життя різних соціальних верст та груп в умовах капіталістичної модернізації.

Однією з проблем соціальної історії, що потребує подальшого комплексного дослідження є вивчення окремих соціальних груп, їхнього правового та соціально-економічного становища, складання їхнього всебічного професійного та морально-психологічного портрету, характеристика їх життя та побуту. Сучасна зарубіжна й українська історіографія вже має ряд досліджень, що аналізують правовий статус і становище чиновництва всоціальній ієрархії Російської імперії. Однак актуальним та малодослідженим питанням соціальної історії початку ХХ ст. полишається аспект соціально-професійного портрету службовця транспортної жандармерії.

У суспільно-політичному житті Російської імперії другої половини ХІХ ст. однією з імперських посад, яка мала негативне суспільне сприйняття була служба жандармом. На наш погляд, об’єктивна оцінка цієї інституції може бути подана тільки шляхом реконструкції соціально-професійного портрету військовослужбовця цього відомства через розгляд та аналіз його матеріального забезпечення, соціальних і правових гарантій його діяльності, характеристики його повсякдення, зокрема на прикладі вивчення його форми одягу.

У дореволюційній Російській імперії велике значення надавалося внутрішній безпеці країни. Одним із найбільш дієвих в системі правоохоронних спеціальних органів царської Росії була жандармерія, яка являла собою окремий воєнізований підрозділ поліційного відомства Російської імперії – політичну поліцію. [2, с.58-59.]

Жандармське відомство, структурно належачи до міністерства внутрішніх справ, фінансувалось з бюджету воєнного міністерства.[3, с.58-59.] І хоча у відповідності до законодавства імперії місцеві жандармські управління входили до системи губернської адміністрації, але в реальній практиці безпосереднє керівництво їхньою діяльністю «по охране устоев империи» покладалось на підзвітного і підконтрольного царю шефа жандармів (з 1882 р. – командир окремого корпусу жандармів).

Структурно жандармерія, як правоохоронний орган, подібно до поліції, мала також свої підрозділи: жандармерії столиць та губернських управлінь, транспортна жандармерія, прикордонна жандармерія, польова жандармерія. Крім слідчих функцій, жандармерія здійснювала збір інформації про внутрішньополітичне становище та моніторинг суспільних настроїв. Ці функції покладались на унтер-офіцерів спеціальних пунктів спостереження, розташованих по території всієї губернії. Начальник жандармського управління двічі на рік доповідав у штаб корпусу про ситуацію, що склалась у губернії.

Розвиток мережі залізниць створив умови для гігантського поштовху розвитку економіки Росіїу другій половині ХІХ, що згодом забезпечило «економічний бум». Залізниці мали не тільки економічне а й військово-стратегічне значення для держави. Тому забезпечення безпеки на залізничному транспорті було одним із важливих завдань в діяльності одного з воєнізованих підрозділів правоохоронних органів Російської імперії – транспортної жандармерії, функціональні повноваження якої визначалися «Положением о полицейских управлениях на Санкт-Петербургско-Варшавской и Московско-Нижегородской железных дорогах» (27 липня 1861р.). Згідно цієї постанови транспортна жандармерія була підрозділом міністерства шляхів сполучень і підпорядковувалась інспекторам відповідних залізниць. З 1866р. поліційні управління залізниць були реорганізовані у жандармські поліційні управління залізниць або транспортну жандармерію. До функціональних повноважень якої входило не тільки боротьба зі злочинністю, а і забезпечення безперебійного функціонування залізниць. З цією метою її службовці мали контролювати дотримання та виконання «Поліцейських правил на залізницях». Зокрема, за неушкодженістю залізниці, за дотриманням належного санітарного стану перонів, відповідно оформленої документації вантажів, опломбованістю вагонів. Фактично транспортна жандармерія являла собою другу адміністрацію залізниці. Особливістю частин транспортної жандармерії було те, що їхній склад комплектувався з призовників, які після строкової служби у кавалерійських дивізіонах, пройшовши надстрокову службу, отримували молодше офіцерське звання унтер-офіцера. Тому кадровий склад транспортної жандармерії практично не мав рядових військовослужбовців. Офіцерські чини, що отримували службовці транспортної жандармерії відповідали відповідним військовим званням кавалерійських частин (корнета, а не підпоручика; штаб – ротмістра, а не капітана; вахмістра, а не фельдфебеля).[4, с.150.]

Жандармські офіцери вирізнялись серед інших кадрових офіцерів також і своїм військовим обмундируванням.У 1907 р. було проведено реформу форми одягу для військовослужбовців російської армії та флоту. Згідно неї встановлювалася нова форма одягу для військовослужбовців жандармерії. Комірець був із світло-синього сукна, завернутий набік, на одному гачку. Обшлаг зі світло-синього сукна, кавалерійського зразка із миском на задній частині рукава, вище обшлага – 2 ґудзика, на самих обшлагах – по 1. По верхньому краю комірця, на лівому бортику, на обшлагах і кишенькових клапанах,котрі були повздовжні і мали по 3 ґудзика, була випушка із рожевого сукна. На правому плечі розміщувався аксельбант з нікельованими кінцями. Шаровари були сіро-синього кольору, у надстрокових нижніх чинів з рожевою шерстяною випушкою. .Разом з парадною формою одягалася каска з гребенем, а зимою – низька хутряна шапка з кокардою.

Все спорядження з 1907р. почали шити не з білої шкіри, як це було раніше а з червоної юфти з мідним нікельованими нашивками. У чинів, які мали нижчий ранг біля нижнього зрізу погона були нашивки золотого галуна в залежності від унтер-офіцерського звання, яке вони мали раніше, в часи проходження служби у військах, зверху погона розташовувалися смужки з срібного галуна в залежності від посадового окладу. Ґудзики гренадерського зразка – з гренадою.

В унтер-офіцерів жандармерії кашкети були такі ж як у офіцерів, але з солдатською кокардою. Повсякденна форма жандарма складалася з гімнастерки загальновійськового типу із застібкою з чотирьох ґудзиків на ліву сторону ( на гімнастерці погони були червоними з блакитним кантом), сірі брюки-суженки, чоботи зі шпорами, ремінь затяжний, з пряжкою на один зуб, червоні шкіряні аксельбанти з мідними закінченнями на правому плечі.

На лівому рукаві гімнастерки, мундиру та шинелі розташовувалися срібні та золоті шеврони трикутної форми, котрі означали вислугу років надстрокової служби. Чи не кожний жандарм мав велику медаль «За старання», яка носилася на шиї. Святковий головний убір рядових жандармів був ідентичний офіцерському, але відрізнявся матеріалом: не з каракуля, а з перловки і в низу замість срібного канту був червоний.

         Шинель у жандармів була загального кавалерійського зразка, з петлями, як у офіцерського складу, на ній розташовувався ряд фальшивих ґудзиків, сама ж шинель защібалася на гачки. Комірець 1907р. – сіро-синього кольору ( пізніше кольору шинелі), сині клапани з блідо-червоною випушкою і ґудзиком.[1, с.193-194] Жандарми офіцерського складу одягали двобортові сюртуки синього кольору з блакитним комірцем і червоними кантами.До сюртука, як правило, брюки навипуск, на самому сюртуці могли розташовуватися як погони так і еполети. Святковий мундир був двобортного типу темно-синього кольору, з блакитним комірцем та обшлагами трикутної форми зі срібною вишивкою.

Отже, досліджуючи повсякденне життя транспортної жандармерії, ми маємо змогу сформувати соціальний портрет російського військово-службовця, який вдало можна порівняти з сучасними українськими. За допомогою детального дослідження форми одягу жандармів, можна зрозуміти всі переваги та привілеї, якими вони користувалися та зробити необхідні висновки щодо соціального становища у тогочасній Російській імперії.

 

 

Список використаних джерел та літератури

  1. 1.Земцов В., Ленин В. Екатеринбург в мундире. /В. Земцов, В.Ленин // -Екатеринбург, 1992.-С. 193-194
  2. 2.Некрасов В., Борисов А., Малыгин А., и др. Органы и войска МВД России.- / В.Некрасов, А.Борисов, А.Малыгин // - М., 1996.- С.58-59.
  3. 3.Некрасов В.Ф. Борисов А.В., Малыгин А.Я., и др. Вказ. праця – С.58-59
  4. 4.Ривош Я.Время и вещи. Очерки по истории материальной культуры в России начала XX в./ Я.Ривош //- М., 1990.-С. 150.
  • Вконтакте
  • Facebook

Пошук на сайті: