1130 років пам’яті князя Аскольда. До питання походження князя Аскольда та хрещення руських земель

Савченко Сергій Миколайович

магістрант НПУ імені М.П. Драгоманова

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Науковий керівник –

 к.ф.н., доц. Хромець В. Л.

2012 рік – 1130-а річниця пам’яті київського князя Аскольда, у хрещенні Миколая. Це час для повторного, а, можливо, й істотно нового осмислення ролі давньоруського правителя в процесі християнізації держави, в процесі виходу Київської Русі на політичну авансцену світу. Київський князь Аскольд ще тільки наново постає перед дослідниками, істориками, небайдужими до своєї минувшини, в той час як ще у ХІХ столітті про його вклад та значення знали набагато більше, ніж сьогодні. Завдання сьогоднішнього дня – дослідити невідомі віхи у життєписі Аскольда та достойно оцінити внесок столичного правителя в розквіт Давньоруської держави.

Відомості про князя Аскольда містять більше суперечностей, ніж фактів, що можна прослідкувати, досліджуючи походження князя. До цього часу існує дві теорії, що суперечать одна одній. Версія про Аскольда-Миколая як боярина новгородського князя Рюрика влаштовує далеко не усіх істориків та дослідників києворуської давнини, хоча й вона підкріплена документально. Натомість значного поширення набуває думка про належність Аскольда та його брата Діра до літописної династії полянських князів, що може свідчити на користь їх спорідненості з князем Києм – легендарним засновником Києва.

На користь першої теорії свідчить «Повість минулих літ» Нестора Літописця: «Всеми обладаше Рюрикъ и бяста оу него 2 мужа не племени его ни боярина и та испросистся ко Црюгороду съ родомъ своим и поидоста по Днепру и идуче мимо и оузреста на горе городокъ. Аскольдъ же и Диръ остаста в граде семь и многи Варяги скуписта и начаста владеть Польскою землею. Рюрику же княжста в Новегороде». Одна кварто зазначити, що Нестор припускається ряду помилок, яких зарубіжним хронікам того часу вдалось уникнути, наприклад, згідно «Повісті…» прихід Аскольда та Діра датується 862 роком, в той час, коли ряд авторитетних зарубіжних джерел повідомляє під 860 роком похід князів з Києва на Константинополь. [1, с.15-19]

Цей та ряд інших прикладів, на думку істориків, може свідчити про спроби внесення до літописів відомостей про «безрідність» Аскольда та Діра, прагнення принизити київських правителів та виправдати утвердження Рюриковичів у Києві після вбивства братів Олегом.

Вчені припускають, що тогочасні руські літописи – це своєрідний спосіб відстоювання інтересів правлячої верхівки і досить часто вони були віддзеркаленням тих чи інших настроїв у суспільстві та князівській династії. Цю думку відстоювали, зокрема, В. Татищев, О. Шахматов, Б. Рибаков, М.Тихомиров, П. Толочко, М. Брайчевський та С. Шумило. Відповідно, вони дотримувались й абсолютно іншої позиції у питанні про походження Аскольда та Діра, спираючись на Никонівський літопис та ряд зарубіжних джерел, припускають, що князі були з роду києвичів.

В підтримку даної позиції свідчать, зокрема, Київський синопсис та польські хроніки Яна Длугоша та Матвія Стрийковсього. Зокрема, Я. Длугош зазначає: «По смерті Кия, Щека і Хорива, їхні сини і внуки, що у прямому спадкуванні йшли, володіли Руссю багато років, поки у свою чергу, успадкування не перейшло до двох рідних братів, Аскольда і Діра». [2, с.190]

Й до цього часу вчені не висловили остаточної думки стосовно теорій про походження князів Аскольда та Діра. Однак, ця невизначеність не стала на заваді бути одностайними в питанні про легендарний князівський похід до Константинополя 860 року.

Спираючись на «Повість минулих літ», Никонівський літопис, Київський синопсис, Мазуринськкий літописець, «Великий катехізис» 1627 року, Церковний устав князя Володимира, а також на зарубіжні джерела, серед яких, зокрема,  арабські хроніки Ібн-Хордадбега, ал-Масуді, сербське «Сказание вкратце сущим от Адама до дняшняго времени», болгарський хронограф Георгія Амартола, повідомлення Костянтина Багранорядного, Проповідях 860 року та Окружному посланні Східним патріархам св. Патріарха Фотія, ряд інших авторитетних джерел, дослідники схиляються до думки, що саме 18 червня 860 року відбувся напад руських воїнів на чолі з князями Аскольдом та Діром на Константинополь.

Даний похід завершився поразкою для руського війська, протримавши кілька днів в облозі Константинополь, князівська дружина мусила повертатись додому з численними втратами та підписаним договором «миру і любові». Князі так і не здобули омріяну столицю імперії, однак, як свідчать хроніки, досить скоро прислали до Константинополя своє посольство з проханням охрестити руські землі.

У свідченнях патріарха Фотія, сучасника та очевидця подій 860 року, збереглась інформація про те як під стінами міста здійнялась страшенна буря, що потопила частину руського війська, а іншу страшенно налякала, адже була наслідком опусканням до вод бухти Золотий Ріг ризи Божої Матері. Вважається, що саме ця подія вразила та надихнула Аскольда на прийняття християнства, про що повідомляють венеціанські хроніки і Никонівський літопис. Прохання русичів було виконане і досить скоро до Києва прибув православний єпископ для хрещення язичників та створення першої єпархії. На думку дослідників, ця подія відбулась в період 860-866 рр. В пам'ять про цю подію у 1866 році Священний Синод Руської православної церкви прийняв рішення про відзначення 1000-літнього ювілею Аскольдового хрещення.

Нестор Літописець зазначає, що з 860 року почала йменуватись руська земля «В год 6360, индикта 16, когда начал царствовать Михаил, стала прозываться Русская земля. Узнали мы об этом потому, что при этом царе приходила Русь на Царьград… Вот почему с этой поры начнем и числа положим».

Хоча у «Повісті…» й не вказується про хрещення Русі Аскольдом, однак, варто зазначити, що лише непересічна подія могла стати новою точкою відліку історії, а, враховуючи особливості свідомості середньовічної людини, такою подією, беззаперечно, могло стати прийняття нової віри, однак приховане у хроніці з мотивів, зазначених вище.

Саме з 860 року Київська Русь виходить на політичну арену світу, саме з цього часу вона вважається християнською державою, а  тому факт хрещення князем Володимиром у 988 році не відображується у зарубіжних хроніках. У диптиху Константинопольського патріарха Руська єпархія посідає 61 місце ще задовго до Володимирового хрещення, а у літописних джерелах відсутні згадки про примусове хрещення киян Аскольдом.

Факт прийняття християнства Аскольдом уже не може ігноруватись, адже, підкріплений документально, він дав поштовх для подальших хрещень княгині Ольги та князя Володимира, вивів Русь на істотно новий рівень взаємин зі світом та засвідчив про незалежність вибору віри нашими предками.

Література:

1. 1.Шумило С. В. – Князь Оскольд и христианизация Руси. – К.: Дух і літера, 2012. – 120с.
2. 2.Християнізаційні впливи в Київській Русі за часів князя Аскольда: 1150 років: матеріали міжнародної наукової конференції. (Чернігів, 19-20 листопада 2010 р.) / Інститут археології НАН України, Інститут історії України НАН України та ін. – Луцьк: ВМА «Терен», 2011. – 308с.