ЛОКУС КОНТРОЛЮ ЯК СУБ'ЄКТИВНИЙ ВИМІР СВІТОГЛЯДУ ТА ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

Касіяник Анастасія Анатоліївна
студентка НПУ імені М. П. Драгоманова
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 Проблема локусу контролю (від лат. locus – місцезнаходження, та франц. contrуle – перевірка) досліджувалась представниками різних наук, зокрема філософами, психологами та соціологами. Спираючись на соціологічні концепції Т. Веблена, П. Мартона, М. Вебера та Е. Дюркгейма, психолог Д.Роттер першим увів поняття «локус контролю» і визначив його як якість особистості, що характеризує її схильність приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам або ж власним здібностям і зусиллям. Це стійка властивість індивіда, що формується в процесі його соціалізації і відображає суб'єктивне уявлення про причини своєї поведінки та життєвих обставин у межах зовнішніх чи внутрішіх джерел [1, с. 196–197].
У 50-60-х роках минулого століття Д. Роттер та його учні Е. Джеррі Фарес і В. Джеймс почали планомірне дослідження, спрямоване на пояснення того, як особистість суб'єктивно оцінює свій контроль над зовнішніми подіями та обставинами. Поштовхом до цього стали результати спостережень, які засвідчили, що одні люди не відчувають здатність впливати на події власного життя навіть після досягнутого успіху, інші – не знижують рівень своїх очікувань після кількох невдач поспіль [2 с. 578].
За допомогою локусу контролю в психології описують те, якою мірою особистість відчуває себе активним суб'єктом власної діяльності та власного життя (внутрішній локус контролю), а в якій – пасивним об'єктом дій інших людей і обставин (зовнішній локус контролю) [3, с. 55]. Розрізняють екстернальний (зовнішній) та інтернальний (внутрішній) локуси контролю.
Здійснивши аналіз емпіричних досліджень, нами було встановлено, що люди, в яких переважає зовнішній локус контролю (екстернали), найчастіше реагують на непередбачувані ситуації лячно, з необережністю, що часто впливає на успішність їхньої діяльності. Такі люди надміру тривожні, невпевнені як у своїх можливостях загалом, так і в окремих своїх здібностях, а тому найчастіше не готові вирішувати поставлені перед ними завдання. Вони менш успішні і нетерплячі, як правило, прагнуть отримувати допомогу від інших і більш схильні до самознищення. Але, не дивлячись на це, екстернали намагаються пристосуватись до групи, підлаштувуються під громадську думку і спрямовані на задоволення потреб інших людей.
Щодо планування своїх дій або уявлень про власне життя, то екстернали частіше звернені в психологічне минуле, ніж в майбутнє. Зовнішній локус контролю заважає процесу їх особистісного дозрівання, що призводить до появи перешкод на шляху до самореалізації в житті та професійній діяльності.
Зовсім інші характеристики мають люди з внутрішнім локусом контролю, яких називають інтерналами. Різні ситуації вони оцінюють жорстко і стримано, не бояться висловлювати свою точку зору, часто досягаючи цим величезних успіхів. Інтернали оцінюють інформацію на основі власної системи цінностей, а не виходячи з престижу або компетенції джерела інформації. Вони доброзичливі, уважні до інших людей, комунікабельні, завдяки чому більш правильно себе поводять, але водночас завжди можуть постояти за себе. Такі люди завжди прагнуть поліпшити себе та своє життєве середовище і тому в процесі планування невпинно дивляться в майбутнє.
Особистість, яка схильна до внутрішнього локусу контролю, як правило, має адекватну самооцінку, у неї рідко проявляється невиправдана тривога, почуття провини і страху. Вона схильна до досить послідовного вирішення поставлених завдань, мало чутлива до спроби інших людей тиснути на її думку та поведінку. Також відомо, що інтернальність особистості спонукає її до великих досягнень: сьогодні вона нехтує задоволенням заради отримання більшої нагороди завтра.
На основі здійсненого аналізу можна зробити висновок про значні переваги внутрішнього локусу контролю над зовнішнім. Однак було б помилковим сприймати екстернальність як страшне і необоротне «прокляття», а інтернальність навпаки – як «благословіння». Насправді в структурі особистості повинні бути однаково розвинені як зовнішній, так і внутрішній локуси контролю, щоб вона могла легше досягти гармонії між внутрішньою та зовнішньою реальністю. На нашу думку, розвиток такого проміжного (гармонійного) локусу контролю безпосередньо пов'язаний з особливостями виховання особистості в родині.
Концепція локусу контролю є перспективною для подальших психологічних досліджень, оскількі деякі вважають, що твердження відносно внутрішнього і зовнішнього джерел особистісного контролю трактуються не завжди вірно, а можливо і помилково. Наприклад, варто дослідити, чи дійсно рівень контролю визначає поведінку людини в різних ситуаціях, чи вказує високий рівень внутрішнього контролю на наявність соціально бажаних якостей, а високий рівень зовнішнього контролю – на соціально небажані характеристики особистосі. Також необхідно дослідити прагнення людей відчувати свій контроль над ситуацією навіть тоді, коли її очевидний результат викликаний випадковим збігом обставин.
Література:

1. Психологический словарь / под общей редакцией А. В. Петровского, М. Г. Ярошевского. – [2-е изд., испр. и доп.]. – М. : Политиздат, 1990. – 494 с.
2. Фрейджер Р. Личность. Теории, упражнения, эксперименты / Фрейджер Р., Фэйдимен Д. – Спб : прайм-ЕВРОЗНАК, 2004. – 608 с.
3. Психологія особистості: Словник-довідник / За редакцією П. П. Горностая, Т. М. Титаренко. – К. : Рута. – 2001. – 320 с.