Головченко Лоліта

студентка НПУ ім. М.П. Драгоманова

Науковий керівник –

кандидат психологічних наук Є.В.Кучеренко

м. Київ

Успіх будь-якої діяльності залежить не тільки від здібностей і знань, а й від мотивації - прагнень самостверджуватися, досягати високих результатів. Адже чим вищий рівень мотивації, чим більше чинників спонукають дитину до діяльності, тим більших результатів вона може досягти.

Проблема  формування мотивації у школяра і сьогодні турбує батьків та вчителів.  Нам відомо, що школяра не можна успішно навчати, якщо він байдуже відноситься до навчання і знань, без інтересу і, не усвідомлюючи потреби до них. Тому перед школою стоїть задача з формування і розвитку в дитини позитивної мотивації до навчальної діяльності [3].

Для того, щоб учень активно включався в навчальну діяльність, необхідно вдало підвищувати його інтерес та опиратися на його мотиваційну сферу.

Переглядаючи роботи вітчизняних психологів розумієш, що вони є актуальними і сьогодні. Так, наприклад, дослідження проведені з питань мотивів діяльності і, зокрема, мотивів навчальної діяльності. Л. Божович досліджуючи відносини школярів до навчання, встановила, що одним з найважливіших моментів, які розкривають психічну сутність цього відношення, є та сукупність мотивів, що визначає навчальну діяльність школярів. Нею зроблений висновок про те, що проблема формування стійкості особистості є, насамперед, проблемою становлення соціальних за своїм походженням і моральних за змістом мотивів поведінки [1].

У теорії Д. Маккеланда говориться про те, що усі без винятку мотиви і потреби людини здобуваються і  формуються при її онтогенетичному розвитку. Мотив тут це прагнення до досягнення деяких досить загальних цільових станів, видів чи задоволення результатів. Мотив досягнення розглядається як першопричина людської поведінки [7].

Д. Берлайн розробив складну систему мотивацій, відповідно до якої потреба визначає відповіді організму. Але сама потреба в нього зв'язана з потенціалом порушення первинних структур, і тому його теорія фізіологічна.

У теорії мотивації А. Маслоу відзначається прагнення індивіда до безупинного розвитку як провідний мотив. Мотиви визначаються потребами, що мають кілька рівнів: від біологічних потреб до потреб самоактуалізації. Поведінка залежить від потреб і здібностей і визначається внутрішніми і зовнішніми мотивами [3].

Термін "мотивація" представляє більш широке поняття, чим термін "мотив". Слово "мотивація" використовується в сучасній психології в двоякому змісті: як позначає систему факторів, що детермінують поводження (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, мети, наміри, прагнення і багато чого іншого), і як характеристика процесу, що стимулює і підтримує поведінкову активність на визначеному рівні. Мотивацію можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність [2].

Мотивація – це один із найважливіших факторів поряд із здібностями, знаннями, навичками, який забезпечує успіх у діяльності. Це сукупність спонукальних факторів, які викликають активність в організмі і визначають його спрямованість [3].

Мотив на відміну від мотивації - це те, що належить самому суб'єктові поводження, є його стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукує до здійснення визначених дій.

Мотив – це реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов [4].

Навчальна мотивація визначається рядом специфічних для цієї діяльності факторів. По-перше, – вона визначається самою освітньою системою, освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність; по-друге, – організацією освітнього процесу; по-третє, суб’єктними особливостями школяра (вік, підлога, інтелектуальний розвиток, здібності, самооцінка, взаємодія з іншими учнями і т.д.); по-четверте, – суб’єктними особливостями педагога і, насамперед системою відносини його до учня, до справи; по-п’яте, специфікою навчального предмета [5].

Психологи та педагоги виділяють п’ять рівнів навчальної мотивації [4]:

Перший рівень – високий рівень шкільної мотивації, навчальної активності. У таких дітей є пізнавальний мотив, прагнення найбільш успішно виконувати всі запропоновані шкільні вимоги. Учні чітко випливають усім указівкам учителя, сумлінні і відповідальні, сильно переживають, якщо одержують незадовільні оцінки.

Другий рівень – гарна шкільна мотивація. Учні успішно справляються з навчальною діяльністю. Подібний рівень мотивації є середньою нормою.

Третій рівень – позитивне відношення до школи, але школа приваблює таких дітей позанавчальною діяльністю. Такі діти досить сприятливо почувають себе в школі, щоб спілкуватися з друзями, із учителями. Їм подобатися відчувати себе учнями, мати гарний портфель, ручки, пенал, зошити. Пізнавальні мотиви в таких дітей сформовані в меншій мірі, і навчальний процес їх мало приваблює.  

Четвертий рівень – низька шкільна мотивація. Ці діти відвідують школу неохоче, воліють пропускати заняття. На уроках часто займаються сторонніми справами, іграми. Мають проблеми в навчальній діяльності. Знаходяться в серйозній адаптації до школи.

П’ятий рівень – негативне відношення до школи, шкільна дезадаптація. Такі діти мають труднощі у навчанні: вони не справляються з навчальною діяльністю, відчувають проблеми в спілкуванні з однокласниками, у взаєминах із учителем. Школа нерідко сприймається ними як вороже середовище, перебування в ній для них нестерпне. В інших випадках учні можуть виявляти агресію, відмовлятися виконувати завдання, дотримуватися тих чи інших норм і правил. Часто в подібних школярів відзначаються нервово-психічні порушення.

Серед причин спаду мотивації молодших школярів до навчальної діяльності слід відзначити наступні:

-             відношення учня до вчителя;

-             відношення вчителя до учня;

-             особиста значимість предмета;

-             розумовий розвиток учня;

-             продуктивність навчальної діяльності;

-             нерозуміння мети навчання;

-             страх перед школою [6].  

У практичній діяльності відомо досить багато конкретних умов, що викликають інтерес школяра до навчальної діяльності. Розглянемо деякі з них [8].

1. Спосіб розкриття навчального матеріалу.

Звичайно предмет з'являється перед учнем як послідовність окремих явищ. Кожне з відомих явищ учитель пояснює, дає готовий спосіб дії з ним. Дитині нічого не залишається, як запам'ятати все це і діяти показаним способом. При такому розкритті предмета є велика небезпека втрати інтересу до нього.

Навпаки, коли вивчення предмета йде через розкриття дитині сутності, що лежить в основі  всіх окремих явищ, то, спираючи на цю сутність, учень сам одержує окремі явища, навчальна діяльність здобуває для нього творчий характер, і тим самим викликає в нього інтерес до вивчення предмета. При цьому мотивувати позитивне відношення до вивчення даного предмета може як його зміст, так і метод роботи з ним. В останньому випадку має місце мотивація процесом навчання.

2. Організація роботи над предметом малими групами.

Принцип набору учнів при комплектуванні малих груп має велике мотиваційне значення. Якщо дітей з нейтральною мотивацією до предмета об'єднати з дітьми, яким не подобається даний предмет, то після спільної роботи перші істотно підвищують свій інтерес до цього предмета.

Якщо ж включити учнів з нейтральним відношенням до даного предмета в групу дітей, яким подобається цей предмет, то відношення в перших не змінюється.

3. Відношення між мотивом і метою.

Мета, поставлена вчителем, повинна стати метою учня. Для перетворення мети в мотив-мету велике значення має усвідомлення учнем своїх успіхів, просування вперед.

4.                Проблемність навчання.

На кожному з етапів уроку необхідно використовувати проблемні мотивації, завдання. Якщо вчитель робить це, то звичайно мотивації учнів знаходяться на досить високому рівні. Важливо відзначити, що за змістом вона є пізнавальної, тобто внутрішньої.

Отже, ми бачимо, що мотивація навчання складається з багатьох сторін, що змінюються і вступають у нові відносини одна з одною. Саме тому  становлення мотивації це не просто збільшення позитивного чи негативного відношення до навчання, але й ускладнення структури мотиваційної сфери та спонукань, що входять до неї, встановлення нових, більш зрілих, іноді суперечливих відносин між ними. Саме на ці мотиваційні сторони має бути направлення робота вчителя, психолога та, власне кажучи, батьків самого школяра.

Список використаних джерел:

1.  Божович Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте. – М.: Педагогика, 1968. – 321 с.

2.  Ильин Е.П. Мотивация и мотивы. – СПб., 2000. – 256 с.

3.  Канюк С.С. Психологія мотивації: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002 – С. 238-248.

4.  Маркова А. К., Матис Т. А., Орлов А. Б. Формирование мотивации учения. – М., 1990. – 212 с.

5.  Матюхина М. В. Мотивация учения младших школьником. – М.: Просвещение, 1984. – 198 с.

6.  Моргун В.Ф. Психологические проблемы мотивации учения. //Вопросы психологии. – 1976. – № 6. – С. 54-67.

7.  Немов Р. С. Психологія. Підручник. – М.: Освіта: ВЛАДОС, 1995. – 146 с.

8.  Смирнов С.Д. Секреты хорошей и плохой учебы. //Вопросы психологии. – 1996. – №2. – С. 11-14.