Євлах Ольга Віталіївна

студентка НПУ ім. М.П. Драгоманова

Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Науковий керівник –

кандидат психологічних наук Є.В.Кучеренко

м. Київ

Особистість за своєю суспільною природою є активною, зокрема щодо своїх інтересів. Але справа з активністю значно ускладнюється щодо вимог інших людей. У нашому суспільстві нам стає все складніше і складніше бути компетентним в тій чи іншій області, тому в нас вкоренилася свідомість необхідності слідування та покори авторитетам. Під впливом суспільства, держави, громадської думки, традицій, соціальної групи або її керівника, авторитету старших, під прямим або опосередкованим тиском інших людей особистість здатна корегувати свою активність, спрямовуючи її в русло вимог цих суб'єктів або суспільних інститутів, пристосувати деякі свої інтереси до інтересів інших, ставати поступливою, податливою і навіть покірною, тобто займати пасивну щодо інтересів інших життєву позицію. Сьогодні конформізм проявляється майже у всіх сферах суспільного життя і є актуальною проблемою психологічної науки.

У соціально - психологічних дослідженнях доведено, що людина може підпорядковуватись групі або для того, щоб бути прийнятою, а не відкинутою нею, або тому, що вона прагне отримати деяку інформацію. Таку форму вираженої позиції особистості, для якої характерна пасивность, некретичність, поддатливість, називають конформізмом. У психологічних дослідженнях, за допомогою експериментів С. Аша і С. Мілрама, Р. Кратчфілда, М. Шеріфа вивчалося, в якій мірі людина може бути конформною. Також, зазначали, що основною причиною конформної поведінки є інформаційний та нормативний впливи (Е.Аронсон, Х.Джерард, М.Дойч, Ф.Зімбардо, С.Московічі, та ін).

В соціальній психології феномен групового тиску отримав назву феномена конформізму, яку вивчає протягом кількох десятиліть. У широкому розумінні конформізм - це підпорядкування людини соціальній групі. Конформізм (від лат. conformis - подібний, схожий) – це пристосування, пасивне прийняття існуючого порядку речей, пануючої думки та ін. [5] .

За таким тлумаченням, конформізм охоплює різні явища і проявляються у відсутності у людини власних поглядів, слабкості в характері, у згоді індивіда у поглядах, нормах, цінностях людей, які її оточують; також проявляється у результаті тиску групових норм на індивіда, який у наслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати так само, як й інші члени групи [2] . І тому в повсякденній мові поняття «конформізм» набуває негативного відтінку. Для позбавлення цього негативного відтінку, у соціально – психологічних дослідженнях використовують такі поняття, як «конформність» або «конформну поведінку», вказуючи на чисто на психологічну характеристику позиції індивіда відносно позиції групи, приймає або не приймає визнані групою певні стандарти думки, норми, властивості, цінності [1] .

Конформність — схильність індивіда піддаватися думці групової більшості, реальному чи уявному тискові групи. Конформність констатується там і тоді, де і коли фіксується наявність конфлікту між думкою індивіда і думкою групи та подолання цього конфлікту на користь групи [4] .

Комфортною поведінкою називають дію людини, що проявляється у її підпорядкуванні реальному чи уявному тиску групи, у зміні установок і вчинків відповідно до позиції спільноти, до якої вона причетна. Реакцією індивіда на груповий тиск може бути вербальною і поведінковою. Для психологічної науки є важливим, чи думка індивіда змінюється внаслідок його переконання в чомусь (чи відбулися зміни його когнітивної структури), чи він лише ззовні демонструє зміни, а насправді власної думки не змінив [5] .

Звичайно ж, існують люди, які схильні стверджувати, що конформна поведінка їм не характерна. Але вони навіть не замислюються, що вони тут же підтверджують зворотне. Адже суспільні стереотипи свідчать, що «не треба плисти за течією», «будь не таким, як усі» і так далі. І людина, відштовхуючись від цього, намагається показати, що громадська думка не може на неї вплинути і вона абсолютно незалежна. Це пристосування не своєї індивідуальної думки, а до моральних еталонів. Конформізм представляє собою зовнішню угоду із загальноприйнятим порядком, оскільки внутрішньо індивід може залишатися не згідним з ним.

Є три рівні конформної поведінки людини:

- підпорядкування (вплив групи має зовнішній характер, тривалість конформної поведінки обмежується конкретною ситуацією);

- ідентифікація (існує в двох формах; людина може повністю чи частково уподібнювати себе іншим членам групи, або ж учасники взаємодії очікують один від одного певної поведінки, намагаючись виправдати ці взаємні очікування);

- інтерналізація (пов’язана із цінностями особистості); в такій ситуації поведінка людини є відносно незалежною від зовнішніх впливів, тому що думки чи точки зору інших об’єднані у систему цінностей самої людини.

У середині 30-х років XX ст. американський психолог Музафер Шериф досліджував у лабораторних умовах формування групових норм та їх вплив на людей, використовував так званий автокінетичний ефект (оптичну ілюзію руху нерухомої світлової точки в затемненому візуальному полі). Результати цього та інших подібних експериментів наводять на такі висновки: — у ситуації невизначеності індивід, зіставляючи та порівнюючи власні думки з думками інших, схильний погоджуватися, як правило, з більшістю, пристосовуватися до неї; — загальна система орієнтирів, яка сформувалася у присутності інших людей, продовжує впливати на погляди та судження індивіда навіть за відсутності джерела цього впливу.

На початку 50-х років XX ст. американський дослідник Соломон Аш звернув увагу на проблеми групового тиску, використавши метод “підставної групи”. Відчутна активізація досліджень і дискусій про природу конформізму як соціального явища, що відбулася  у наступні десятиліття, збагатила соціальну психологію багатьма конкретними висновками. Зокрема було встановлено, що високий ступінь конформності є наслідком недостатньо розвиненого інтелекту, низького рівня самосвідомості та ін. Саме тоді було зроблено висновок, що людина може бути конформістом або нонконформістом. Тобто існує два варіанти ставлення особистості до групової думки: або незгода, відчуження, або повне прийняття її. Стверджувалося також, що ступінь конформності залежить від ситуації, складу та структури групи [6] .

Зарубіжні дослідники Л.Фестінгер, М.Дойч, і Г.Жерард виділяють два типи конформної поведінки:

• зовнішнє підпорядкування, що виявляється в свідомому пристосуванні до думки групи.

При цьому можливі два варіанти самопочуття індивіда: 1) підпорядкування супроводиться гострим внутрішнім конфліктом; 2)пристосування відбувається без будь-якого яскраво вираженого внутрішнього конфлікту;

• внутрішнє підпорядкування, коли частина індивідів сприймає думку групи як свої власні і дотримується їх і за її межами.

Існують наступні види внутрішнього підпорядкування: 1) бездумне прийняття неправильної думки групи за принципом «більшість завжди права»; 2) прийняття думки групи, але при цьому використання власної логіки пояснення зробленого вибору.

У нашій реальності людина це член декількох груп, що може відображатися в її самосвідомості, насамперед у вигляді багатьох ідентифікацій. Належачи до різних груп, одна й та ж сама людина підпорядковується нормам тієї групи, в якій вона є присутньою в даному моменті. Але якщо людина не ідентифікує себе з цією групою, то це підпорядкування може бути лише зовнішнім.

Інформаційний вплив проводиться до особистого прийняття, тобто визначається в згоді наслідувати поведінку інших людей з причини відвертої впевненості в тому, що вони думають і діють правильно. Також може відбуватися так звана публічна поступка, тобто, це згода публічно копіювати поведінку інших людей без того, щоб обов`язково вважати все, що вони говорять або діють, правильним.

Причиною підпорядкування людини чужому впливові є конформність, для того, щоб люди їх сприймали, визнавали. Люди підпорядковуються соціальним нормам групи, тобто правилам, яким повинна відповідати їх поведінка, цінності і переконання. У групи є певні очікування відносно того, як повинні поводитись її члени. Члени групи підпорядковуються цим правилам тому, що не хочуть, щоб їх сприймали як таких, поведінка яких відхиляється від норми. Це і є нормативний вплив.

Список використаних джерел:

1. Зимбардо Ф. Социальное влияние / Ф. Зимбардо, М. Ляйппе. – Питер, 2000. – 448 с.

2. Кон И.С. В поисках себя. Личность и ее самосознание / И.С. Кон. – М.: «Политиздат», 1984. – 151 с.

3. Майерс Д. Социальная психология / Д. Майерс. – СПб.: Питер, 1997. - 688 с.

4. Парыгин Б. Д. Социальная психология / Б. Д. Парыгин. – СПб, 1999. –  592 с.

5. Платонов Ю. П. Психология коллективной деятельности. Теоретико – методологический аспект / Ю. П. Платонов. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1990. - 184 с.

6. Шихирев П. Современная социальная психология / П. Шихирев. – М.: ИП РАН, 2000. - 448 с.