Микулінська Анастасія Леонідівна

студентка НПУ імені М. П. Драгоманова

mikulinska@list.ru

Науковий керівник – канд. психол. наук

Є. В. Кучеренко

Засоби масової інформації і особливо телебачення, стали невід’ємною частиною культури сучасного суспільства . Саме ЗМІ здійснюють своєрідний інформаційний вплив, на основі якого людина, і зокрема молода, формує певний світогляд щодо способу і стилю життя, моделей поведінки. У цьому розумінні засоби масової інформації мають в своєму розпорядженні невичерпні можливості позитивного впливу на свідомість людей, формування у них, особливо у неповнолітніх і молоді, високих моральних якостей, громадської активності, зразків правомірної поведінки, нетерпимості до порушень закону тощо. Між тим, як свідчить практика, ЗМІ, і зокрема телебачення, не виконують в повній мірі ці завдання, крім того, далеко не поодинокі випадки негативного впливу телебачення на поведінку неповнолітніх, коли з телеекрану пропагуються стандарти поведінки телегероїв, які несумісні з ціннісними орієнтирами суспільства і пов’язані з демонстрацією культу сили, жорстокості тощо [1].

Збільшення кількості відео і телепрограм із сюжетами насильства, що відбувається останнім часом, викликає гостру критику педагогів і соціальних працівників, які вважають, що сцени насильства на екрані роблять дітей більш агресивними і жорстокими.

 Ряд авторів вважає, що, показуючи дітям по телевізору величезну кількість сцен насильства, ми привчаємо їх до думки, що агресія – загальноприйнятний вихід із ситуацій, що викликають фрустрацію. Деякі, навпаки, стверджують, що насильство, яке діти спостерігають на телеекрані, може слугувати заміщенням реальної агресії, в результаті якої агресивність дітей знижується, а не зростає. Хоча друга теорія і привабливіша, але отримані у дослідженях вчених результати не підтверджують її. Неодноразово повертаючись до цієї проблеми, вчені дійшли висновку, що сцени насильства, які демонструються по телебаченню викликають невелике, але статистично значуще збільшення агресивності глядачів [3].

Насильство, яке допомагає добру здобути перемогу над злом, більшості дітей не завдає шкоди. Але у свідомості деяких з них щоденні приклади агресивної поведінки на телеекрані можуть поєднуватися з реальним життям, у якому багато ролей – батьків, братів і сестер, друзів – виконуються за допомогою агресивних і антисоціальних моделей. Це, в свою чергу, примножує прояв агресії в поведінці дитини, особливо з визначеними рисами чи особистості з емоційними проблемами [2].

Діти дошкільного та молодшого шкільного віку демонструють більше фізичної агресії й інших форм антисоціальної поведінки в результаті перегляду сцен насильства на телебаченні, ніж діти більш старшого віку. З погляду впливу сцен насильства на розвиток агресії восьмилітній вік часто називають критичним. У цьому віці відбуваються когнітивні й емоційні зміни, найголовніші з яких – це перехід від переважно перцептивного сприйняття інформації до концептуального розуміння світу. Восьмирічні діти не стають більш агресивними, якщо насильство, яке вони бачать з телеекранів, представляється як зло, як таке, що викликає страждання чи покарання. У цьому віці в дітей розвивається здатність розпізнавати незмінні якості предмета і динамічні властивості об’єктів.Вони здатні використовувати більш складні системи класифікації предметів і подій. Це дозволяє їм розпізнавати більшу кількість невловимих і формальних властивостей і робити на основі зрозумілого ними змісту логічні висновки навіть при відсутності конкретних подій. Таким чином, вони можуть більш повно зрозуміти сюжет і пояснити його з точки зору емоційних переживань і мотивів телегероїв. Діти цього віку часто використовують стереотипи для класифікації героїв, якщо в них недостатньо інформації про їхню поведінку в минулому. Але коли ця інформація є, вони використовують її для складання доповнення характерологічного портрета персонажа.

У восьмирічному віці діти мають вражаючу здатність розуміти зміст телевізійного світу, але не завжди використовують його. Проте діти восьмирічного віку дуже вразливі, адже „реальне” для них означає фізично існуюче у світі. Вони стають більш агресивнішими після того, як переглянуть насильство по телевізору, і повірять у те, що побачене відображає реальне життя.

Для дітей, що ототожнюють насильство і реальність, весь насильницький зміст фільмів розглядається як потенційно корисний посібник до дій у реальному житті. Тенденція ідентифікуватися з агресивними героями включається в агресивні фантазії. Тема „сили” частіше вибирається дітьми під час перегляду й обговорення телевізійних програм. Вона виникає невипадково – діти цього віку прагнуть досягнути певного статусу і незалежності як в особистісному, так і асоціальному просторі. Однак діти, які продукують фантазії або ідентифікуються з агресивними героями, найбільш піддаються впливу телевізійного насильства. Ці фантазії слугують їм репетицією жорстоких відповідей на реальні життєві ситуації [3].

Складніша ситуація, мабуть, з дошкільнятами, провідною діяльністю яких є інтенсивний розвиток сюжетно-рольової гри на основі сюжетно-відображувальних дій з предметами (формування спрямованості особистості, первинного соціального досвіду як передумови соціальної компетентності), адже саме у грі вони відображають чи імітують агресивні дії, побачені по телевізору, для них є дуже важливим відчувати свою роль в грі, тому вони часто проявляють агресію до однолітків чи молодших дітей, з якими вони задіяні в грі, і на яких можуть відтворити побачене по телевізору.

Провідними новоутвореннями дітей дошкільного віку є: створення елементарних цілісних уявлень про навколишню дійсність, відкриття власного внутрішнього світу, цілеспрямована поведінка, інтелектуальне та емоційне передбачення, засвоєння елементарних поведінкових норм, розвиток моральних почуттів, самодіяльності, найпростіших форм творчості (О.Л. Кононко, 2007). Тому дуже важливо, щоб у дітей був гарний, позитивний об’єкт для наслідування, бо саме захоплення  персонажами, схильними до жорстокості може негативно вплинути на появу вище перелічених новоутворень, які визначають в певній мірі поведінку і характер дитини в подальшому житті [4].

Базуючись на результатах близько1000 досліджень упродовж останніх 40 років,  Американська академія педіатрії опублікувала чотири найважливіші висновки:

1) діти,які переглядають багато насильницьких сцен,сприймають насильство як легітимний спосіб розв’язання конфліктів;

2) такий перегляд робить їх беззахиснішими перед насильством у реальному житті;

 3) чим більше переглядає дитина таких сцен, то більше ймовірності, що вона сама колись стане жертвою насильства;

 4) якщо дитина віддає перевагу таким передачам, збільшується вірогідність того, що вона сама у дорослому віці буде агресивною людиною і навіть може здійснити злочин [6]

Коли діти захоплюються деякими телематеріалами, фільмами, телепрограмами, що вміщують приклади агресивної поведінки, насильства, відволікти їх від цього батьки можуть лише забороною, що не буде ефективною у виховному сенсі. У такому разі батькам слід  переглядати улюблені передачі дітей або цікавитися їхніми сюжетами. Головне – організувати обговорення з дітьми фільмів, почути їхню думку, виявити причини і мотиви їхнього захоплення. У таких ситуаціях вплив батьків ефективний, якщо вони аналізують сюжет, зображені події, поведінку героїв, спираючись на наукові, моральні критерії. Приміром моральна оцінка батьками людських вчинків допоможе неповнолітній дитині зрозуміти, що хороші мотиви не завжди спонукають особистість до вибору правильних засобів, дій та отримання позитивних результатів. Окрім цього, вони набувають умінь вироблення власних оцінних суджень, аналізу поведінки інших людей, визначення її наслідків для громадськості. Спільні з дітьми обговорення медіа-продукції привчають їх до морального міркування, усвідомлення того, що в кожній телепрограмі чи людській поведінці присутній моральний аспект, що завжди визначає їхню значущість для інших людей. [5]

Можливість зменшити вплив телебачення на дитину є у всіх батьків, адже саме їм варто приділяти своєму нащадку більше уваги, проводячи час разом не за телевізором, а на свіжому повітрі, чи граючи цікаву гру.

Список використаних джерел:

1.           Бугера О.І. Вплив ЗМІ на процес формування особистості неповнолітнього (заматеріалами соціологічного дослідження) // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 6. – с. 117 – 120.

2.           Бугера О.І. Засоби масової інформації як один з чинників впливу на протиправну поведінку неповнолітніх // Матеріали V Міжнародної наукової конференції студентів та молодих учених „Політ 2005”. – Київ: Національний авіаційний університет, 2005. – с. 532.

3.           Гусейнов А.А. Поняття насилля //Толстой і сучасний світ. Тула: Вид-во Тул. держ. пед. ун-ту, 1998.- с. 250

4.           Поліщук  В.М. Вікова і педагогічна психологія : навчальний посібник - Вид. 3_тє, виправ. – Суми : Університетська книга, 2010. – с.352

5.           Потятиник Б. Екранна агресія: знати, щоб вберегтися http://www.lnu.edu.ua/mediaeco/ndch/potjt_ekran_agr.htm

6.           Равчина Т.,Герцюк Д. Педагогічні поради батькам

http://www.lnu.edu.ua/mediaeco/ndch/statti/ekran-agresija.htm