Козіцька Марина Борисівна

студентка НПУ імені М.П. Драгоманова

tzefeya@gmail.com

Науковий керівник –

канд.біол. наук, доцент Г. П.  Мегалінська

Проблеми виникнення та розвитку стресу досліджували Є. Ільїн, Л. Гаркава, М. Уколова Р. Лазарус. Проблеми стійкості особистості до стресу та методи його подолання вивчали В. Крайнюк, Л. Куліков. Психологію особистості та активність людини у психічних ситуаціях дослідили Н. Левітов, В. Медвєдєв, Е. Квакіна.

Концепція стресу була запропонована канадським фізіологом Гансом Сельє. Феномен неспецифічної реакції організму у відповідь на різноманітні впливи, що ушкоджують його цілісність він назвав загальним адаптаційним синдромом (ЗАС), або – стресом. Загальний адаптаційний синдром, на думку Г. Селье має такі особливості:

üнезалежність від стимулу (реакція організму завжди однакова і не залежить від природи стимулюючої ситуації);

üнеспецифічна фізіологічна реакція (робота гормонального центру

базується на генералізованому неспецифічному фізіологічному процесі).

Отже, інтенсивні за силою та подовжені у часі навантаженняпризводять до зриву роботи адаптаційної системи людини [8].

   Г. Сельє ввів поняття: еустрес – позитивний стрес (збереження тапідтримка життя) та дистрес – патологічний стрес. Вчений окреслив три стадії цьогопроцесу: стадію тривоги і мобілізації, стадію резистентності (ефективноїадаптації); стадію виснаження. Відповідно до теорії стресу, на всіх стадіяхцього процесу провідна роль належить наднирковій корі, що посиленосинтезує стероїдні гормони – глюкокортикоїди, які і виконують адаптивнуфункцію. Кожна людина має свій поріг чутливості до стресу – той рівень напруженості, при якому ефективність діяльності підвищується (настає стрес), а також критичний поріг виснаження, коли ефективність діяльності знижується (настає дістрес). Проте останнім часом науковці вважають, що фізіологічні уявлення Г. Сельє про стрес мають більш історичне надбання, ніж останні наукові дані. Знання про структуру стресу, насамперед психологічні,соціальні наслідки його впливу значною мірою змінилися і ускладнилися. Цестосується як визначення самого стресу, так і його похідних, наприкладспособів подолання стресу (копінгу), а також методів їхньої психодіагностики(оцінки) і психологічного впливу на безпосередні і віддалені наслідкистресогенних розладів в посттравматичний період [8].

Ріхард Лазаурус, розвиваючи вчення про стрес, запропонував концепцію, у відповідності до якої провідна роль у розвитку стресу відводиться пізнавальним процесам, як часткам психічного відображення явищ дійсності, за результатами якого формується суб’єктивна оцінка дійсності. Автор розмежовує фізіологічний стрес (пов'язаний з реальним подразником) та психологічний (емоційний) стрес, при якому індивід на основі власних знань, досвіду оцінює майбутню ситуацію, як загрозливу (когнітивна теорія психологічного стресу) та психологічний стрес, як стан високого психологічного напруження, яке може здійснювати сильний негативний вплив на стан, поведінку, діяльність людини. Вирішальним фактором виникнення психологічної реакції на стресову ситуацію Р. Лазарус вважає інтелектуальний процес оцінки загрози (передбачення людиною майбутнього зіткнення з небезпечною ситуацією), який складається не тільки з простих перцептивних функцій, але і процесів пам’яті, здібності до абстрактного мислення, елементів минулого досвіду тощо. Оцінка загрози визиває ті самі емоції і таку ж адаптаційну перебудову в організмі, як будь- який зовнішній подразник. Але, якщо при фізіологічному стресі перебудованаступає при зіткненні з подразником, то при психологічному стресі адаптаціяможе наступити завчасно та передувати ситуації. Та якщо прогноз людини бувневірним, і наступні зміни не адекватні ситуації, то це може призвести допосилення стресу. Таким чином поведінка людини під час стресу визначаєскладність взаємодій зовнішніх умов та внутрішніх особливостей [6].

Коли відбувається стресова подія, порушується гомеостаз організму. Порушення починається зі сприйняття стресора. Стресори переривають цілісність характеристик визначеної ситуації. Ці внутрішні або зовнішні зміни своєю інтенсивністю і тривалістю створюють умови для відповіді організму.

Одна з цікавих концепцій в галузі вивчення впливу стресу на стан організму – квантова концепція стресу була запропонована Л.М. Гаркавою,М.А. Уколовою та Е.Б. Квакіною. Вчені прийшли до висновку, що стрес маєквантову природу, тобто реакція організму на зовнішній вплив має дискретнийхарактер. У відповідності з квантовою теорією стресу при збільшені силизовнішньої дії організм людини проходить чотири основні стани:

- тренування;

- слабка активізація;

- сильна активізація;

- стрес.

При подальшому збільшені сили впливу організм знову послідовнопроходить через ті ж самі чотири стани. Кожному циклу з чотирьох станіввідповідає свій адаптаційний рівень. При поступовому збільшені сили стресора організм при збільшені зовнішньої дії послідовно, так як і квантова система з дискретними рівнями енергії, переходить з більш низького адаптаційного рівня на більш високий.

На кожному адаптаційному рівні відбуваються типові реакції організму(адаптаційні реакції):

- стан тренування виникає за умови впливу відносно слабкого подразника;

- стан спокою та підвищеної активації – середнього по силі подразника дляданого рівня, а стрес – при дії відносно сильного стресора.

Стан тренування, спокою та підвищеної активації супроводжуютьсяпідвищенням захисних сил організму. В нормальному стані організмсамостійно переходить з одного адаптаційного стану в другий, якийвідповідає ситуації та доступністю ресурсів (енергії).

Ці переходи зумовлені взаємодією процесів передачі, обробки інформації

та перетворення енергії у різних органах і тканинах організму. Під впливомбудь-якого стресу, організм переходить на адаптаційний рівень, який можезабезпечити сталість його внутрішнього середовища (гомеостаз), тобтоадаптацію до нових умов. Якщо новий адаптаційний рівень потребуєенергетичних витрат, які перевищують можливості організму, то він можеопинитися в стані стресу. На основі теорії дискретних адаптаційних рівнівсьогодні вивчаються можливості створення різних апаратних методів корекціїстанів організму, за допомогою відновлення його чутливості до малихвпливів [2].

Є.П. Ільїн відокремлює психологічні стани як особливий вид станів, підкреслюючи, що будь який психічний стан людини зв’язаний з фізіологічними  структурами і є цілісною реакцією особистості на зовнішні та внутрішні стимули, направлені на досягнення корисного результату. На думкуавтора, стан може бути поданий характеристиками трьох рівнів реагувань:психічного (переживання), фізіологічного, поведінкового [4].

А.Б. Брушлинський вважав, що станам притаманні характеристики,властиві всій психіці. Це підкреслює якість безперервності станів, які, у своючергу, пов’язану з такими сторонами станів, як інтенсивність та стійкість [1].

У психологічній літературі розглядаються різні види станів людини, яківказують на позитивний або негативний вплив діяльності людини, в томучислі професійну. Велика кількість досліджень присвячена вивченню такихстанів як втома, монотонність, напруженість, різноманітні формипсихологічного стресу та стану, який викликається діями екстремальнихфакторів фізичної природи, і таке інше [3],[7].Поряд із характеристиками та параметрами виділяють функції станів.  Головними серед них можна назвати:

а) функцію регулювання у процесі адаптації;

б) функцію інтеграції окремих психічних станів та формуванняфункціональних одиниць (процес-стан-властивість).

Завдяки цим функціям забезпечуються окремі акти психічної активності у плинному часі, організація психологічного строю особистості, необхідного

для ефективного її функціонування у різних сферах життєдіяльності. З точки

зору ефективності функціонування систем організму, у певний період часу та у

певних умовах, у сучасній психології говорять про функціональний стан.

У ряді досліджень особлива увага приділяється вивченню напруження, якодного з головних характеристик багатьох станів.

Виділяють сенсорне, інтелектуальне, емоційне, напруження очікуванням,монотонністю та полотонії (яка спричиняє необхідність часто переключатиувагу). Деякі автори стан напруги відзначають як провідну психологічнухарактеристику стресу. Так, Л.В. Куликов, О.А. Михайлов, до більш частихнегативних проявів напруження відносять наступні відчуття втрати контролюнад собою; недостатньо організована діяльність (неуважність, прийняттяпомилкових рішень, метушня); в’ялість, апатія, підвищена втомленість; розладсну та інше.Дані симптоми, за сутністю, аналогічні симптомам, які проявляються встані стресу [5].

Узагальнюючи розглянуті матеріали, можливо виділити двапідходи у вивчені стресу та його наслідків.

Перший полягає у прямому порівняні психологічних характеристик стану зфізіологічними показниками та результативністю діяльності.

Другий базується на вивчені психологічної природи стресу, розкритті психологічних передумов та закономірних проявів тих або інших зовнішніх реакцій, які розглядаються тільки як індикатори психічних процесів. Слідзазначити, що узагальнений матеріал свідчить про недостатністьконцептуальної та методологічної розробки даного феномену або значніпротиріччя між ними.

Список використаних джерел:

1.Брушлинский А.В. Проблемы психологии субъекта. – М., 1994. – 109 с.

2.  Гаркави Л.Х., Квакина Е.Б., Уколова М.А. Адаптационные реакции ирезистентность организма. – Ростов-на-Дону, 1990. – 224 с.

3.  Ильин Е.П. Психофизиология состояния человека. – Спб., 2005.

4.  Крайнюк В.М. Психологія стресостійкості особистості – К., 2007. –431 с.

5.  Куликов Л.В.Психические состояния: Хрестоматия. – СПб., 2000. –

6.  Лазарус Р.С. Теория стресса и психофизиологические    исследования/Эмоциональный стресс. – 1999. – 152 с.

7.  Левитов Н.Д. О психических состояниях человека. – М., 1964. – 343 с.

8.  Селье Г. Очерки об адаптационном синдроме. – М., 1999.