Жердецька Інна Василівна

студентка НПУ імені М.П.Драгоманова

Науковий керівник –

кандидат психологічних наук

Є.В.Кучеренко

Актуальність теми зумовлена тим, що у сучасному суспільстві проблема дитячо-батьківських відносин як чинника психофізичного благополуччя дітей в умовах сім'ї набуває особливої актуальності, оскільки є однією з найважливіших складових державної політики збереження здоров'я нації. Ранній емоційний досвід дитини має провідне значення для формування її особистості. Вирішальну роль у розвитку особистості дитини відіграють стосунки з близькими дорослими. Відомо, що стиль виховання дітей у сім'ї визначається не тільки любов'ю матері до них, але і, значною мірою, культурними традиціями, вимогами суспільства, установками батька й матері відносно дитини. Відповідно до вітчизняної культури, виховання будується в рамках парадигми «заохочення – покарання». За гарні (з погляду батьків) вчинки дитину хвалять, виконують її бажання; якщо ж дії дитини входять у протиріччя з уявленнями батьків про гарну поведінку, вони оцінюються як погані, караються. Зазвичай негативна оцінка дорослих викликає у дитини негативні емоційні переживання, що спонукає її до перегляду своїх дій, до корекції вчинків в тому напрямку, який заданий вимогами батьків. Проте такий процес засвоєння соціальних норм є лише найзагальнішою, приблизною схемою, що не враховує ні індивідуальних особливостей дитини, ні характеру її відносин з батьками, ні соціальної ситуації розвитку особистості конкретної дитини в цілому. Але, батьки і педагоги в своїх виховних діях неусвідомлено спираються саме на таку схему засвоєння дитиною позитивного соціального досвіду. Не знаходячи альтернативи негативній оцінці, у разі виникнення у вихованця труднощів (і тим більше відхилень) в процесі оволодіння соціальними нормами, дорослі починають зловживати нею. Більш того, негативна оцінка батьком чи матір’ю вчинків дитини часто розповсюджується на її особистість в цілому, обумовлюючи таким чином фрустрацію відразу двох життєво важливих соціальних потреб: потреби в позитивній оцінці з боку оточуючих і потреби в самоповазі. Питання, присвячені проблемі дитячо-батьківських відносин, розглядалися вченими впродовж всього розвитку психологічної науки і практики.

У вітчизняній психології дослідженнями в цій сфері займалися такі науковці як Л.І. Божович, Л.С. Виготський, І.В. Дубровіна, М.І. Лісіна, О.М. Леонтьєв, В.С. Мухіна, Г.Т. Хоментаускас, Д.Б. Ельконін та ін. У роботах цих авторів, зокрема, зазначається і той вплив, який чинять дитячо-батьківські відносини на розвиток такого стрижневого утворення особистості дитини як самооцінка. В експериментальних дослідженнях накопичені дані про специфіку становлення самооцінки у дошкільному (Н.М.Авдєєва, Н.Е.Анкудінова, О.О.Архіпова, Л.І. Божович, В.О.Горбачова, М.І. Лісіна, А.І.Сильвестру, Р.Б.Стьоркіна і інші) та у молодшому шкільному віці (Т.В.Галкіна, І.В.Дубровіна, А.І.Ліпкіна, С.М.Юлдашева, Т.І.Юферева і інші). Але більшість досліджень спрямовані на вивчення впливу батьківського ставлення до дитини, стилю батьківського виховання на розвиток особистості дитини, її самосвідомості і самооцінки. В той же час, недостатня увага приділяється ставленням самої дитини до батьків, до сімейної ситуації в цілому, хоча саме вони багато в чому обумовлюють соціальну ситуацію розвитку особистості дитини, особливо у дошкільному та молодшому шкільномувіці.  
Загальна самооцінка формується у молодшому шкільному віці. Існують також і конкретні самооцінки, які ситуативні і здатні коливатися. Коливання конкретної самооцінки викликають ситуативні зміни в житті людини: успіх або невдача, порівняння себе з іншими, вплив соціуму тощо. У молодшому шкільному віці соціальні відносини все більше розширюються і диференціюються. Соціальний світ стає для дитини ширшим, відносини глибшими, а їх зміст різноманітнішим. Часто соціальне оточення неповноцінно задовольняє потреби дітей, значущі для становлення адекватної самооцінки в дошкільному віці, що в свою чергу має негативний вплив на формування внутрішньої позиції дитини.

Важливу роль у формуванні самооцінки відіграє структура сімейних відносин. Зміни, під впливом зовнішніх оцінок, «образу Я», як і соціально - моральних установок, більш значні, якщо дитина думає, що значущі для неї особи одностайні в оцінці її якостей чи поведінки, ніж у тих випадках, коли їхні думки розходяться.

Діти дошкільного та молодшого шкільного віку зазвичай життєрадісні, бадьорі, активні і надзвичайно допитливі. Вони дуже рухливі: бігають, стрибають, катаються на всьому, що рухається, лазять, пірнають, плавають, штовхаються, вовтузяться та б'ються один з одним. Завдяки цьому у них формується позитивна самооцінка. Якщо розглядати фізично неповноцінних дітей, то у них зазначаються суттєві проблеми у сфері міжособистісного сприйняття і спілкування, а також труднощі самоприйняття. У шкільні роки зовнішній вигляд дитини багато в чому визначає ставлення до неї однолітків та вчителів, що суттєво позначається на загальній самооцінці. Відомо, як жорстоко страждають діти, які за своїми фізичними особливостями які виділяються з класу. Зазвичай це діти «вигнанці». Діти з помітними відхиленнями у фізичному розвитку більшою мірою схильні до несприятливого впливу соціально-психологічної середовища, що сприяє формуванню негативної Я-концепції, залежності від оточення або бунту проти нього. Самооцінка тісно пов'язана з очікуваною батьківського оцінкою - так звана "ехо-самооцінка", або дзеркальне відображення в самооцінці батьківського бачення дитини та емоційного ставлення до неї. Самооцінка немов би відстає у своєму розвитку, продовжуючи залишатися "лінійною функцією" від ставлення батьків до дитини. Це створює надзвичайно психотравмувальну ситуацію для дитини.

 Прагнучи сховатися від відносин, що несприятливо складаються, поза родинним колом, дитина у своїй сім'ї стикається з відсутністю справжніх глибоких почуттів і емоційним відкиданням батьків, що ще більше посилює її почуття неповноцінності. Самооцінка пов'язана з розмірами сім'ї та старшинством серед дітей, також з умовами, в яких дитина розвивається. У хлопчиків з високою самооцінкою відносини з братами і сестрами скоріш за все близькі, ніж конфліктні. Ця гармонійність у стосунках, судячи з усього, поширюється і за межі родини, бо висока самооцінка забезпечує добре володіння технікою соціальних контактів, дозволяє індивіду показати свою цінність, не докладаючи особливих зусиль.

Дитина набуває в родині здатності до співпраці, впевненості в тому, що вона оточена любов'ю, турботою і увагою. Все це створює міцну основу для її соціального розвитку. У сім'ях такого типу ревнощі і суперництво між дітьми зустрічаються рідко. Матері хлопчиків з високою самооцінкою знають більше половини друзів свого сина. І навпаки, третина матерів хлопчиків із низькою самооцінкою практично взагалі не знають, з ким із однолітків дружить їхній син. Цілком імовірно, що подібну необізнаність батьків можна розцінювати як свідчення недовіри дитини до них, обумовленої її оцінкою своєї ролі і становища в сім'ї. Якщо батьки внутрішньо приймають дитину, а відносини в родині є від самого початку здоровими, то цінність дитини для батьків виступає не як її заслуга, а як щось саме собою зрозуміле. Батькам досить того, що це - їхня дитина. Вони приймають її таким, якою вона є, незважаючи на її розумові або фізичні дані. Якщо дитині надається повна свобода у дослідженні навколишнього світу, якщо ніхто не обмежує і не спрямовує її діяльність, якщо виховним гаслом її батьків є м'якість і вседозволеність, результатом цього зазвичай стає підвищена тривожність, сумніви у власній цінності, низький рівень успішності і в остаточному рахунку нездатність будувати міцні відносини з людьми, засновані на взаємній повазі. Мабуть, дитина сприймає покарання в контексті всіх інших проявів ставлення до неї батьків. Уважне і дбайливе ставлення до дитини у поєднанні з вимогливістю робить непотрібними суворі покарання.

Судячи з усього, секрет формування високої самооцінки полягає в доброзичливому ставленні до дитини, готовності прийняти її такою, яка вона є, але в той же час і в умінні встановити при цьому певні межі.

Розлучення батьків, конфліктні відносини між ними стають джерелом проблем для дитини. Загальновідомо, що з розривом батьків часто пов'язані емоційні розлади, що може призвести до поганої поведінки в школі. Діти з сімей, де батьки розлучені, більш схильні до низької самооцінки, ніж діти, які ростуть у повних сім'ях. Діти, у яких хтось із батьків помер, немають суттєвих відхилень у рівні самооцінки. Таким чином, розрив між батьками має певний негативний, хоча і незначний, вплив на рівень самооцінки дитини.

Поряд з батьками та друзями, брати і сестри дитини становлять помітну частину її соціального оточення. Вони впливають на неї не тільки безпосередньо як члени сім'ї, але сама їх присутність неминуче позначається на взаєминах дитини з батьками.

Самооцінка дитини не пов'язана з порядком народження дітей у сім'ї. Важливим є сам факт наявності братів і сестер, бо у єдиної в сім'ї дитини самооцінка в середньому вище. Що до зацікавленості батьків у дитині, то тут можна виділити три сфери відносин, які особливо значущі як джерела зворотного зв'язку, що впливають на формування самооцінки у дітей:

1) знання батьками друзів дитини;

2) зацікавленість батьків у результатах навчання дитини;

3) взаємодія батьків з дитиною в загальній бесіді за столом. Взаємовідносини у цих трьох сферах можуть служити показником зацікавленості в благополуччі і розвитку дитини. Розглядаючи кожне з цих положень, можна зазначити наступне.

1. У молодшому шкільному віці емоційне життя дитини багато в чому визначається колом її друзів, які можуть виступати як основне продовження її самої. Тому реакція батьків на друзів сина або дочки є непрямим показником їхнього інтересу до дитини. Явна байдужість батьків сприяє формуванню у дитини низької самооцінки.

2. Зацікавленість у результатах навчання дитини - важливий показник загальної зацікавленості батьків у дитині. Одну з можливостей судити про те, як йдуть справи дитини в школі, дає шкільний щоденник. Тому реакція батьків на поточні записи в щоденнику характеризує їх ставлення до навчання дитини в цілому, до її здібностей і особистих якостей. Низька самооцінка пов'язана не з покараннями, а з байдужою реакцією батьків на шкільні оцінки дитини. Самооцінка дітей, батьки яких керувалися принципом підтримки, більш висока. Батьки, що байдуже відносяться до успіхів дитини в навчанні, взагалі не зацікавлені в своїй дитині. Навіть якщо батько чи матір лають дитину, карають її за отримані в школі погані оцінки, це все ж прояв інтересу і турботи про неї. Щовечора вся сім'я зазвичай зустрічається за обіднім столом. З точки зору інтересу, який проявляється батьками до дитини, ця ситуація показова, оскільки в ній відбивається все різноманіття сімейних взаємин.

 Самооцінка дитини тісно пов'язана з її сприйняттям зацікавленості нею оточуючих. Переконаність у тому, що іншим людям вона цікава або нецікава, обумовлена змістом її Я-концепції в цілому. Якщо дитина дотримується не особливо високої думки про себе, вона схильна вважати, що іншим нецікаві її думки і заняття. Якісь деталі в поведінці і ставленні до неї батьків постійно підкріплюють це переконання. Адже дитина має багатий досвід спілкування з батьками і здатна уловлювати щонайменші знаки зацікавленості або неуваги до того, що вона говорить. Хтось із батьків у відповідь на її слова позіхнув, перебив її або змінив тему розмови, в їх очах вона бачить неуважність і байдужість, або, навпаки, її точка зору уважно вислуховується, викликає живий відгук, схвальні зауваження чи обгрунтовані заперечення - за всіма цими ознаками дитина безпомилково вгадує, цікава чи зовсім байдужа вона оточуючим. Зв'язок, який існує між байдужістю батьків і низькою самооцінкою дитини, не залежить від якихось статусних або рольових характеристик. Так само причини формування низької самооцінки полягають не в тому, чи дотримуються батьки м'якї або суворої лінії виховання, і не в тому, чи вважає дитина виправданим покарання, яким її піддають.

 Відсутність позитивної залученості до турбот, інтересів дитини найчастіше супроводжується недоліком любові, невмінням ставитися до неї з повагою, дратівливістю і неуважністю в спілкуванні з нею. Які б типи поведінки батьків не асоціювалися з цими установками, абсолютно ясно одне: дитина повинна відчувати свою значущість, цінність для інших людей, які покликані про неї піклуватися. Це почуття є, мабуть, вирішальним чинником для формування позитивної самооцінки. 

Список використаних джерел:

1.                Мухина В.С. Возрастная психология: феноменология развития, детство, отрочество. - М.: «Академия», 2000. - 456 с.

2.                Кон И.С. Психология юношеского возраста./ Проблемы формирования личности / Учеб. Пособие для студентов пед. ин. - тов. - М.: Просвещение, 1979. - 175 с.

3.                Эйдемиллер Э.Г., Юстицкис В. Психология и психотерапия семьи: Издательство "Питер", 1999. - 656с. (Серия мастера психологии).