АДАПТАЦІЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЯК

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНЕ ЯВИЩЕ

Костюченко Володимир Сергійович,

студент НПУ імені М. П. Драгоманова

Науковий керівник – канд.психол.наук Є. В. Кучеренко

Однією з важливих проблем сучасної системи освіти є проблема розвитку адаптаційних можливостей особистості і профілактика дезадаптації, а також критичні періоди психічного розвитку. Особлива увага звертається на дітей молодшого шкільного віку. Найважливішим є те, що процес звикання до шкільного життя та його умов є складним. Одні діти проходять цей процес легко, без психічних травм, а інші важко, з чого і випливає проблема шкільної дезадаптації молодших школярів.

Адаптація – динамічний процес завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування розвитку продовження роду. Процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм – середовище виникають значні зміни, що забезпечують формування нового гомеостатичного стану, який дає змогу досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій [1].

Адаптаційний процес торкається усіх рівнів організму: від молекулярного до психічної регуляції діяльності. У цьому процесі психічна адаптація відіграє важливу роль. Біологічна адаптація – пристосування організму до фізичних умов (температури, тиску, вологості, освітлення, запахів, звуків та змін у власному організмі). Психічна адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища, й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів. Це процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних способів задоволення основних потреб [2].

Якщо навколишнє середовище виявляє до людини вимоги, а деякі з них важко адаптуються в силу їх особистісних чи вікових особливостей, то в них може розвинутись відчуття соціальної, психічної і соматичної напруги, а це загроза дезадаптації. Дезадаптація – це формування неадекватних механізмів пристосування людини до умов навколишнього середовища, порушень в поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, негармонійний розвиток особистості.

Шкільна дезадаптація – це втрата дитиною навчальної мотивації, низька успішність, конфліктність у спілкуванні з учителями й однолітками. Схильність до асоціальної поведінки, низька самооцінка, домінування негативного емоційного напруження [4].

Щоб захистити і підтримати дітей молодшого шкільного віку вчителю необхідно усвідомлювати важливість не лише своїх функцій постачальника інформації для розуму учнів, а й оберега, на якого можна покластися, на якого дитина може розраховувати у плині життя. Тобто підтримка дорослого – важливий гарант гармонійного входження малюка у шкільного життя. Шкільна адаптація – це пристосування дитини до умов та вимог нового середовища.

Термін “шкільна адаптація” використовувують для опису різних проблем і труднощів, що виникають у школі. Із цим поняттям пов’язують відхилення в навчальній діяльності – утруднення в навчанні, конфлікти з однокласниками, неадекватну поведінку. Цілком природно, що подолання тієї чи іншої форми дезадаптивності повинне бути спрямоване на усунення причин, що її викликають [там само].

Процес адаптації висуває високі вимоги до особисості дитини. Якщо вчитель готовий здійснювати догляд за душею малюка, орієнтується в законах психічного розвитку молодшого школяра, сповідує особистісно орієнтовану модель освіти, можна сподіватися, що особливих проблем із звиканням до школи немає. Але в більшості учнів проблема адаптації все-таки є.

Життя плинне, суперечливе, малопередбачуване: не встиг пристосуватися відчути стабільність існування, як трапляється таке, що докорінно змінює плани, суттєво впливає на самопочуття, змушує пристосовуватися до нового й незвичного. Це стосується і шкільного життя, яке на кожному кроці ставить вимоги до компетентності дитини, її гнучкості, вміння виділяти головне і другорядне здатності до даного пристосовуватися, а іншому чинити опір, відстоюючи не передбачувані ситуації, проблеми, що потребують вирішення і випробовують дитину на вміння приймати самостійно рішення, надавати чомусь-комусь перевагу, відмовляти у прихильності, відстоювати власну точку зору.

Шкільна адаптація – це явище психологічне і полягає у пристосуванні дитини як особистості до існування у школі згідно з її вимогами та власними потребами, мотивами та інтересами. Вона здійснюється шляхом освоєння норм і цінностей шкільного колективу. У цьому сенсі актуалізується проблема пристосованості до життя як здатності бути придатною до повноти проявів, відповідним вимогам життя. В даному випадку – шкільного.

Шкільна адаптація – це також соціальне явище, інтегративний показник стану дитини, що відображає її здатність адекватно сприймати навколишню дійсність, ставитись до людей, подій, вчинків, спілкуватися, вчитися, працювати, відпочивати, регулювати поведінку відповідно до сподівань інших людей [4].

Соціальна адаптація (адаптивна діяльність) містить сукупність усіх видів діяльності, що відбуваються одночасно. З одного боку, це зумовлене орієнтувальними потребами пізнання змін у предметній діяльності, встановлення з цією метою необхідних емоційних контактів і відносин, а також оцінювання на підставі цього особистої та суспільної значущості змін, що відбулися. З іншого боку, це корекція поведінки особистості та її предметної діяльності, пов’язаної з перетворенням навколишнього середовища, яка дійснюється в діалектичній єдності з оцінною діяльністю [3].

Із розуміння єдності орієнтувальної та предметної діяльності логічно випливає пояснення утруднень у соціальній адаптації, що відбувається на сучасному етапі науково-технічної революції. Масштаби, тип і значущість перемін, що відбувається, спричинюють утруднення в пізнанні та оцінюванні особистістю суспільної значущості цих перемін. А також у виробленні програми адекватної корекції взаємодії особистості та середовища. Допомогти подолати ці утруднення покликані освіта й виховання.

Біологічна організація людини є тією основою, на якій будується як психічна, так і соціальна діяльність людини, у тому числі й адаптивна. Водночас сама біологічна адаптація або виникає під впливом спадкового механізму людини, що підкріплюється психічною адаптацією, або мотивується психікою людини в процесі відповідної адаптації. І в тому, і в іншому разі причини, що детермінують як біологічну, так і психічну адаптацію, мають соціально зумовлений характер – зміни соціальної дійсності. Крім того, й сама людина є продуктом соціальних відносин.

Іншими словами і біологічна, і психологічна адаптація – явище соціально зумовлені, і в цьому розумінні їх можна назвати “соціально-біологічна”, “соціально психологічна”. При цьому детерміновані соціальними причинами явища обох видів адаптації мають соціальний характер. З таких позицій соціальна адаптація (у широкому розумінні), що містить зумовлені біологічну та психологічну адаптації, а також власне соціальну, є ні чим іншим, як адаптацією людини в цілому.

Проте взаємодія біологічного, психологічного та соціального рівнів в адаптації людини не є однобічно спрямованою. Вона має неоднозначний, складний, діалектично суперечливий і водночас цілісний характер. За цих умов у нашому суспільстві дуже гостро постає проблема соціальної адаптації молодших школярів та збереження психічного здоров’я. Безумовно життєва компетентність, соціальна адаптація, життєвий успіх взаємопов’язані та утворюють причинно-наслідкове коло. Вони стають витоками та причинами, які зумовлюють певний результат, що у свою чергу впливає на подальший перебіг процесів. Ця думка не нова. Один із засновників наукової психології У. Джеймс розглядав уявлення людини про себе та вплив його на соціальну адаптацію. Він писав, що збудником самопочуття для неї є сприятливе чи несприятливе становище у світі, успіх чи невдача. Людина, яка за допомогою власних сил досягла успіху із високим становищем у суспільстві, оточена друзями, не буде ставитися до себе з недовірою. Тим часом особа, яка зазнала кілька невдач поспіль, занепадає духом. Тому ускладнюється ідентифікація, самореабілітація, самореалізація особистості, посилюється невпевненість у собі, що свідчить про неспроможність “вписатися” в динамічний світ. Зокрема, у дезадаптованих дітей важко проходить процес соціалізації.

Отже, адаптація молодших школярів є складним соціально зумовленим явищем, для якого характерна діалектично суперечлива єдність трьох рівнів адаптивної поведінки дитини: біологічного, психологічного та соціального при визначальній ролі останнього.

Список використаних джерел:

1.    Бойко І. І. Психологічний аналіз залежності процесу адаптації підлітка від його функціонального стану / І. І. Бойко // Психологія : збірник наукових праць НПУ імені М.П.Драгоманова. –К., 1999. – Випуск 1(4).– С.129–131.

2.    Бойко І. І. Психологічна адаптація підлітка до нових умов навчання / І. І. Бойко // Психологія : збірник наукових праць НПУ імені М.П.Драгоманова. – Випуск 2(5).– С.92 – 95.

3.  Дубровін Д. М. Психологічна адаптація як чинник особистісного самовизначення: Дис. ... канд. психол. наук: 19.00.07. – М., 2005. – 135 с.

4. Залевський Г. В. Психічна ригідність як фактор шкільної дезадаптації учнів молодших класів : діагностика, корекція, профілактика / Г. В.Залевський, Е. В. Галажінскій, Т. Г.  Бохан. – Томськ : Вид-во Том. ун-ту, 1999. – 128 с.