ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ТА ІСТОРІЯ ПОВСЯКДЕННЯ: ДО ПРОБЛЕМИ ПОНЯТЬ ТА ДЕФІНІЦІЙ

Биба Євгеній Вікторович

cтудент V курсу Інституту історичної освіти НПУ імені М.П. Драгоманова

hoi12365@bigmir.net

Науковий керівник:

д. істор. наук, проф. Коляда І.А

XIX ст. – епоха становлення та розвитку індустріального суспільства, що наповнена радикальними змінами в суспільно-політичній, соціально-економічній, культурно-національній сферах життя українських земель у складі Російської імперії. Це епоха національно – культурного відродження. Однак, нерідко за характеристикою, що насичена великими й важливими подіями історії, поза нашим баченням і усвідомленням залишається звичайне щоденне життя суспільства.

Метою нашого дослідження є розкрити основні підходи до проблеми визначення понять «інтелігенція» та «повсякдення» в сучасній історіографії.

Напрямок історичних досліджень під назвою «історія повсякденності» з’являється в західноєвропейській історіографії з 1960-х рр., передумовою утвердження якого стала діяльність представників французької історіографічної школи «Анналів». Термін «повсякденність», як окрема дефініція, у науковий обіг був уведений Ф. Броделем у праці «Матеріальна цивілізація і капіталізм» [2]. Аналізуючи основні тенденції історичної думки в останній третині ХХ ст., британський дослідник Д. Тош називає повсякденність віхою «соціальної історії», включаючи вдома, на робочому місці, у звичайному оточенні[12, c. 11].

Російська дослідниця А. Бабаєва зазначала, що «повсякденне буття» має вийти на перше місце в процесі міждисциплінарних досліджень, оскільки це має допомогти скласти реальне уявлення про життя людини в минулі епохи, замінивши існуючі [1, c. 177–179].

Питання історії повсякденності стало важливою частиною історичних досліджень в Україні з 1990-х рр. У 1995 р. доктор історичних наук, професор В.Г.Сарбей виступив із програмною доповіддю на конференції у Харкові "За народознавчу історію України!", де обґрунтовував необхідність поширення людино-центричного підходу в сучасних дослідженнях українських істориків [11, c. 21].

Сучасний стан речей з постановки проблеми історії повсякденності у вітчизняній історіографії, як зазначає доктор історичних наук, професор О. Удод, характеризується незавершинністю інституалізації цього напряму у розробці методології історії України, а тому межі предмета дослідження залишаються досить розмитими. Щодо об’єкта дослідження історії повсякденності, то професор, доктор історичних наук О. Удод зазначає, що: «це, перш за все, процес олюднення побуту, психологізація щоденного життя, ставлення людини до побутових проблем, до влади, держави і суспільства в цілому через призму особистісного сприйняття умов життя [12, c. 287]».

Український дослідник В. Головко також акцентує на тому, що історія повсякденності не має чітких власних меж та методологічних принципів. Щодо розробки означеної теми вітчизняною історіографією, то «повсякденність» не постає як певний методологічний напрям досліджень[ 3, c. 87].

Аналізуючи сучасний стан розвитку історії повсякденності в Україні сучасна дослідниця О. Коляструк стверджує, що на сьогодні існують різні підходи щодо чіткого визначення категорії «повсякденність». Згідно її означення «простір повсякденності охоплює різні території людського існування: від унормовано-виробничого – до побутово-приватного[6, c. 10]».

Іншим важливим аспектом нашого дослідження є проблема з’ясування основних підходів, що склались в історіографії щодо визначення поняття «інтелігенція» та розкриття проблеми приналежності до неї представників із різних соціальних груп.

Уперше у радянській історіографії до розкриття поняття «інтелігенція» долучилася і В. Лєйкіна-Свірськая, яка під інтелігенцією вбачала представників таких соціальних груп, які виконують різноманітні історично-обумовлені суспільні функції, що вимагають інтелектуальної роботи [8, c. 3]. Дослідниця, розвиваючи думку, зазначає, що «разом з формуванням і розвитком інтелігенції здійснювалося ідеологічне розшарування й диференціація суспільства, які відображали в основних його рисах класову структуру. Тому поняття «інтелігенція» мало у російській мові багато смислових і оціночних значень, що відображали історичну та соціальну обстановку, в якій воно виникало й входило у вжиток [8, c. 4]». Cоціальним критерієм у вивченні інтелігенції, на думку дослідниці, слугує її професійна трудова діяльність в межах визначених функцій, історично обумовлених по мірі культурного розвитку суспільства. «У функціях, що виконує інтелігенція, - а в основному вони складаються з роботи для народної освіти та охорони здоров’я, в дослідницькій діяльності в області науки та її технічної практики, у відображенні життя в літературі та мистецтві і т.д. – безпосередньо відображається реальний рівень культури держави [9, c. 3]».

Вперше в сучасній українській історіографії до проблеми інтелігенції звертається сучасний відомий історик, доктор історичних наук Н.Шип. У своїй праці «Интелигенция на Украине (ХІХ в.): историко-социологический очерк» (1991 р.), автор визначає зміст понять «інтелігенція» та «інтелігентність», головні критерії приналежності до цієї соціальної верстви, розглянуто процес формування інтелігенції, встановлено її кількісний і професійний розподіл по українських губерніям Російської імперії у ХІХ ст. Дослідниця зазначає, що «інтелігенція» – ступінь духовності внутрішньої та зовнішньої культури людини. «Інтелігенція» –  це соціальна категорія, яка професійно займається розумовою працею, зокрема трьома її видами: інтелектуальна діяльність, продукт якої має духовну цінність (літератори, художники), другий вид діяльності поєднує результат праці з творчим процесом (вчителі, лікарі), третій вид – розумова праця, продуктом якої є матеріальні цінності (інженери, агрономи) [13, с.9]».

Сучасний дослідник Г. Касьянов, у роботі «Українська інтелігенція на рубежі ХІХ–ХХ ст.: соціально-політичний портрет» (1993 р.), розглядає інтелігенцію, як специфічну, відносно стабільну соціально-професійну групу, що мала свої, притаманні саме їй соціально-психологічні риси. До інтелігенції дослідник відносить усіх людей, професійно зайнятих кваліфікованою розумовою працею у сфері культури, управління, освіти, науки та матеріального виробництва. Характеризуючи соціально-політичний портрет української інтелігенції рубежу ХІХ–ХХ ст., дослідником констатовано її провідну роль у процесі пробудження української нації, її ролі у творенні політичних партій та формулюванню основних завдань українського національно-визвольного руху на початку ХХ ст. [4, c. 12].

Розкриваючи суспільно – політичну діяльність української інтелігенції другої половини XIX ст. – початку ХХ ст., визначаючи негативні чинники, що впливали на неї, означивши основні її форми, доктор історичних наук, професор І. Коляда зазначає, що під інтелігенцією слід розуміти найбільш високоосвічену соціальну категорію населення, зайняту інтелектуальною діяльністю, що вирізняється критично – креативним мисленням і суспільно – політичною активністю [5, с. 13].

Отже, повсякденна історія сучасними дослідниками прочитуються у двох аспектах: «технологія життя» або «рівень життя» та «аксіологія життя» або «стиль життя». У цьому контексті під інтелігенцією слід розуміти соціальну категорію населення, яка вирізняється не лише за місцем роботи та освітою, а й своїми інтелектуальними та креативними здібностями, суспільно-політичною активністю та діяльністю на благо соціуму, за рівнем яких визначається загальний рівень розвитку як суспільства, так і нації яку вона репрезентує. Саме поєднання цих двох понять дозволяє відтворити цілісну картину повсякденного життя окремої категорії, окремого соціуму.

Список джерел та літератури

1. 1.Бабаева А. Методология гуманитарного знания в перспективе XXI века. К 80-летию профессора Моисея Самойловича Кагана. Материалы международной научной конференции. 18 мая 2001 г. Санкт-Петербург. Серия «Symposium»./ Бабаева А.В.// – СПб.: Санкт-Петербургское философское общество, 2001. – Вып. №12. – C. 177–179.
2. 2.Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм. ХV–ХVІІІ ст. / Ф. Бродель. // – К.: Основи, 1995. – Т. 1. Структури повсякденності : можливе і неможливе. – 543 с.
3. 3.Головко В. «Риба та м’ясо» історії повсякденності: теоретичні засади напряму // Проблеми історії України: факти, судження,пошуки. – Міжвідомчий зб. наук. пр. /Головко В. // – Вип.17. – К.: ІІУ НАНУ, 2007. – 494 с. – С.87-101
4. 4.Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі ХІХ – ХХ століть: соціально-політичний портрет./ Касьянов Г.// – К.: Либідь, 1993. – 176 с.
5. 5.Коляда І.А. Поняття «інтелігенції»: історіософські конструкції Миколи Костомарова, Івана Франка, та Михайла Драгоманова / І.А.Коляда // – Історія. Філософія. Релігієзнавство. – 2008. – № 3. – С. 11 -16
6. 6.Коляструк О. Історія повсякденності як об’єкт історичного дослідження: історіографічний та методологічний аспекти./ Коляструк О.А.// – Х.: Курсор, 2008. – 122 с.
7. 7.Курьянович А. Проблемы истории повседневности новейшего времени:источниковая база // Вісник Дніпропетровського університету. / Курьянович А.В.//– Серія: Історія та археологія. – 2000. – №8.
8. 8.Лейкина-Свирская В.Р. Интеллигенция в России во второй половине ХІХ века./ Лейкина-Свирская В.Р.// – М.: Мысль, 1971. – 368 с
9. 9.Лейкина-Свирская В. Русская интеллигенция в 1900-1917 годах. / В.Р. Лейкина-Свирская // - М.: Мысль, 1981, – 287 с
10. 10.Сарбей В. За народознавчу історію України!// Історична наука на порозі ХХІ століття: підсумки та перспективи./ Сарбей В.Г.// – Харків. 1996. С. 180–186.
11. 11.Тош Д. Стремление к истине. Как овладеть мастерством историка : пер. с англ. / Д. Тош. // – М.: Весь мир, 2000. – 296 с.
12. 12.Удод О. Істрія повсякденності: питання методології, історіографії та джерелознавства / О. Удод //Актуальні проблеми вітчизняної історії ХХ ст. – К., 2004. – Т. 2. – С. 287
13. 13.Шип Н. «Интелигенция на Украине (ХІХ в.): историко-социологический очерк» / Шип Н. // – К.: Наукова думка, 1991. – 172 с.